ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ДИТИНИ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА

 зобрження з Інету

Отже, у групу приходить дитина із синдромом Дауна. Спробуємо визначити послідовність дій педагога.

1-й – 2-й кроки: 

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА

Сильні сторони: 

• соціальне розуміння; 
• емпатія й соціальні навички; 
• здатність до наслідування;
• самостійність; 
• побутові навички; 
• візуальна короткочасна пам’ять; 
• візуальне навчання; 
• читання. 

Слабкі сторони:

• слух і зір;
• вербальна короткочасна пам'ять; 
• навчання на слух; 
• мова і мовлення;
• робоча пам’ять;
• математика.

Отже, при розробці навчальної стратегії слід спиратися на сильну соціальну сторону: здатність до взаємодії, можливість спостерігати та наслідувати, опановувати поведінкові моделі. Потрібно поводитися з дітьми природно й більше з ними розмовляти. Так вони зможуть краще розуміти ваші дії. Важливо демонструвати моделі поведінки для наслідування, притаманні саме цьому віку. Докладати зусиль, щоб дитина виявила свою реакцію — необов’язково вербально.

Особливості пам’яті

У дітей із синдромом Дауна добре розвинена довготривала пам’ять. Вони можуть досить добре зберігати опановані знання, вміння та навички. Однак робоча пам’ять, яка відповідає за короткочасне утримання інформації та маніпулювання нею, має невеликий обсяг. Це спричиняє значні труднощі в навчальному процесі. Тому діти із синдромом Дауна потребують специфічних умов для опанування інформації, сприйнятої на слух.

Наприклад, вихователь каже: «Собака, яка біжить за кішкою, — чорна». Якщо дитина із синдромом Дауна сприймає це твердження на слух, у неї складеться враження, що кішка — чорна, тому що першу частину речення вона вже забула.

Тому у дітей з синдромом Дауна виникають труднощі з:

• здатністю слухати й розуміти співрозмовника;
• сприйманням інструкцій, вказівок; 
• розумінням прочитаного речення, тексту; 
• усним виконанням математичних обчислень

Однак доведено, що робоча пам’ять дітей з синдромом Дауна, а також здатність сприймати та виконувати інструкції, піддається тренуванню. 

Отже, потрібно створити оптимальне спеціальне середовище для розвитку і навчання, спираючись на сильні та враховуючи слабкі сторони дітей із синдромом Дауна. Призначення цього середовища – дати можливість дитині з порушеннями інтелектуального розвитку відчути свою індивідуальність, навчити її самоповаги, забезпечити ситуацію успіху, розширити сферу комунікації, тобто межі взаємодії з однолітками та дорослими. Це сприяє соціалізації таких дітей. Спеціальне освітнє середовище передбачає застосування комплексного підходу до організації навчально-виховного процесу. Це забезпечують інтегровані зв’язки між спеціалістами, які працюють з дітьми із синдромом Дауна. 

3-й крок: скласти календарно-тематичне планування на основі навчальних програм з врахуванням сильних і слабких сторін дитини, з якою  ви будете працювати.

З чого потрібно починати складати календарно-тематичне планування? Які запитання слід собі поставити? 

• По-перше, необхідно визначити важливість та актуальність змісту навчального матеріалу, обсяги, складність теми/розділу. 
• По-друге, які теми, що передбачають формування відповідних вмінь та навичок, можна винести за межі одного навчального предмету. Тобто, як забезпечити міжпредметні зв’язки? 
• По-третє, де і як буде здійснюватися практичне застосування знань, умінь та навичок, передбачених програмою? Хто буде нести відповідальність за відпрацювання та використання знань, умінь та навичок у життєвих ситуаціях? 

4-й крок: підібрати ефективні методи та методики навчання. 

Які методики потрібні? 

Методики, які допомогли б забезпечити педагогові мультисенсорний підхід у навчанні. Адже нейрофізіологічні дослідження довели, що діти краще опановують знання, коли «вмикаються» усі канали сприймання: слух, зір, дотик, нюх, смак.

Мультисенсорний підхід (від лат. multum– багато, sensus– сприймання, відчуття, почуття) — навчання з опорою на всі канали сприймання кожного з органів чуття (слуху, зору, дотику, нюху, смаку), що сприяє більш ефективному засвоєнню нового матеріалу

Крім традиційних вітчизняних методик та методичних прийомів, рекомендовано використовувати:

5-й крок: під час застосування методик опиратися на сильні й зважати на слабкі сторони.

6-й крок: проводити систематичний аналіз своєї взаємодії з дитиною під час навчання. 

Плануючи наступний крок реалізації навчальної програми, вихователь обов’язково повинен оцінити реакцію дитини на використані методи, прийоми, форми роботи, види вправ, завдань, їхню складність, особливості сприймання учнями пропонованого матеріалу тощо.

7-й крок: виявляти гнучкість — готовність змінюватися і змінювати. 

Потрібно повсякчас, на кожному з етапів своєї діяльності виявляти гнучкість, бути відкритим до змін в усьому: у собі, у педагогічних підходах, у застосуванні методів та прийомів роботи тощо. Це та здатність, те вміння, які допоможуть знайти ключик до кожного.

Навчання дітей із синдромом Дауна

В організації занять для дітей із синдромом Дауна, ефективно застосовувати такі підходи: безпомилкове навчання, практичний підхід, тематичне та системне вивчення навчального матеріалу, комплексний підхід до організації навчання.

Безпомилкове навчання

В організації занять для дітей із синдромом Дауна корисно використовувати підхід, що забезпечує безпомилкове навчання. Його суть полягає в попередженні можливих помилок. Цей підхід допомагає дитині просуватися вперед з відчуттям успіху, вибудовуючи траєкторію, що сприяє підвищенню компетентності та мотивації до опанування нових знань та вмінь. 

Термін безпомилкове навчання, за словами професора Сью Баклі, директора науково-дослідних програм Міжнародного фонду сприяння освіті людей із синдромом Дауна, означає, що на кожному із кроків нового завдання, педагог за необхідності підводить (підштовхує) дитину до прийняття правильного рішення чи підказує, щоб вона правильно впоралася із завданням. Такий метод дозволяє досягти успіху шляхом наслідування й багаторазового повторення потрібних дій, а не шляхом спроб та помилок. Педагог чекає, надаючи дитині можливість працювати самостійно. Але, якщо потрібно, пропонує свою підтримку, перш ніж вона зробить помилку. 

Крім того, варто пам’ятати, що складне завдання не сприяє розвитку дитини. Воно має бути адекватним, таким, яке дитина спроможна виконати. 

Надто важке завдання має два НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ для дитини із синдромом Дауна:

1) Особисті відчуття дитини. Якщо вони будуть негативними, то невдача породжуватиме невдачу, і дитина не захоче робити повторну спробу. 

2) Реакція дорослого на невдачу дитини. Діти дуже чутливі й відчувають вашу реакцію розчарування чи незадоволення результатом. Більше того, вони сприймають це як незадоволення ними. 

Як наслідок, у дитини формується негативне ставлення до навчання у всіх його можливих варіантах, страх зробити помилку, страх невдачі. 

Важливо пам’ятати, що пріоритетом є емоційний стан дитини, її позитивне ставлення до занять. 

Через практику до теорії

Ми розуміємо навчання як спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вихователя та дитини, що направлений на максимальне опанування та усвідомлення навчального матеріалу, подальше застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Тому потрібно використовувати підхід через практику до теорії. 

У нашому розумінні, практичне навчання — це вивчення теми, розділу, що відбувається в умовах, наближених до реальних. Завдяки такому підходу діти можуть набувати життєвого досвіду: маніпулювати предметами, брати участь у сюжетно-рольових іграх, приміряючи соціальні ролі, виконувати трудові операції зі справжніми засобами праці тощо

У календарно-тематичному плануванні з навчальних предметів необхідно обов’язково передбачити практичні роботи.

Вони можуть мати різну мету:

• опанування знань у процесі практичних дій
• пригадування раніше вивченого
• відпрацювання вмінь та навичок. 

Тематичне та системне вивчення

Якщо в дитини з синдромом Дауна не підтримувати вироблені вміння та навички, не надавати можливість їх застосовувати, то з часом вони втрачаються. Загалом, це характерно для будь-якої людини. 

Комплексний підхід до організації навчання

Ще один важливий момент, на якому хочемо акцентувати увагу, — створення практичного середовища в житті дитини, де вона змогла б використовувати набуті в закладі знання, вміння та навички. Це — відповідальність батьків. Лише вони спроможні забезпечити умови для реалізації сформованих поведінкових моделей у повсякденні.

 Рекомендації педагогам, які працюють з дітьми дошкільного віку з затримкою психічного розвитку

Затримка психічного розвитку – це особливий тип аномального розвитку, для якого характерний сповільнений темп розвитку однієї або декількох психічних функцій.

З позиції недосвідченого спостерігача дошкільники із ЗПР не так вже відрізняються від однолітків. Батьки часто не надають значення тому, що їх дитина трохи пізніше почав ходити самостійно, діяти з предметами, що затримується його мовленнєвий розвиток. Підвищена збудливість, нестійкість уваги, швидка стомлюваність спочатку проявляються на поведінковому рівні і лише згодом – на виконання завдань навчального плану.

До старшого дошкільного віку стають очевидними труднощі в засвоєнні програми дитячого садка: діти малоактивні на заняттях, погано запам'ятовують матеріал, легко відволікаються. Рівень розвитку пізнавальної діяльності і мови виявляється більш низьким порівняно з однолітками.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ ПОРУШЕННЯ:

 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ДІТЬМИ З ЗПР

У спеціально організованих умовах навчання і виховання у дітей з затримкою психічного розвитку позитивна динаміка в засвоєнні умінь і навичок безумовна, але у них зберігається низька здатність до навчання.

Найбільш вдалим і дієвим методом у роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку, як на фронтальних корекційно-розвивальних заняттях, так і в індивідуальній роботі, є ДИДАКТИЧНА ГРА – це навчальна гра. Вона допомагає дитині набути знання в легкій, доступній і невимушеній формі.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

СПЕЦИФІКА РОБОТИ З ДІТЬМИ З ЗПР

1. Дітям із ЗПР властива низька ступінь стійкості уваги, тому необхідно спеціально організовувати і спрямовувати увагу дітей. Корисні всі вправи, розвиваючі всі форми уваги.
2. Вони потребують більшої кількості проб, щоб освоїти спосіб діяльності, тому необхідно надати можливість дитині діяти неодноразово на одних і тих же умовах.
3. Інтелектуальна недостатність в цих дітей проявляється в тому, що складні інструкції їм недоступні. Необхідно дробити завдання на короткі відрізки і пред'являти дитині поетапно, формулюючи завдання гранично чітко і конкретно. Наприклад, замість інструкції «Склади розповідь за картинкою» доцільно сказати наступне: «Подивися на цю картинку. Хто тут намальований? Що вони роблять? Що з ними відбувається? Розкажи».
4. Висока ступінь виснаження дітей з ЗПР може приймати форму як втоми, так і зайвого збудження. Тому не бажано примушувати дитину продовжувати діяльність після настання втоми. Однак багато дітей з ЗПР схильні маніпулювати дорослими, використовуючи власну стомлюваність як привід для уникнення ситуацій, що вимагають від них довільного поведінки,
5. Щоб втома не закріпилася у дитини як негативний підсумок спілкування з педагогом, обов'язкова церемонія «прощання» з демонстрацією важливого позитивного підсумку роботи. В середньому тривалість етапу роботи для однієї дитини не повинна перевищувати 10 хвилин.
6. Будь-який прояв щирого інтересу до особистості такої дитини цінується нею особливо високо, так як виявляється одним з небагатьох джерел почуття власної значущості, необхідного для формування позитивного сприйняття себе та інших.
7. Монтессорі-педагогіка – оптимальний вибір для дітей з особливостями в розвитку, так як ця методика дає унікальну можливість дитині працювати і розвиватися за своїми внутрішніми законами. Вальдорфська педагогіка як система не дуже підходить для таких дітей, так як особистість дитини із ЗПР легко применшити, а педагог виступає в даній системі у головній ролі. Як єдина оптимальна методика навчання грамоті, і залишається методика Н.А. Зайцева. Часто діти з ЗПР гіперактивні, неуважні і «Кубики» - єдина на сьогоднішній день методика, де ці поняття подано у доступній формі, де придумані «обхідні» шляхи в навчанні, де задіюються всі збережувальні функції організму.
8. Ігри на базі конструктора ЛЕГО сприятливо відбиваються на розвитку мовлення, полегшують засвоєння ряду понять, постановку звуків, гармонізують відносини дитини з навколишнім світом
9. Ігри з піском або «піскотерапія». Фахівці парапсихологи стверджують, що пісок поглинає негативну енергію, взаємодія з ним очищає людину, стабілізує її емоційний стан.

1. 

 Казкотерапія як метод впливу на дітей з особливими освітніми потребами

Казкотерапія — це метод, що використовує казкову форму для корекції емоційних порушень і вдосконалення взаємостосунків з навколишнім світом. Метою і завданням є – зменшення агресивності у дітей, усунення тривожності і страхів, розвиток емоційної саморегуляції і позитивних взаємостосунків з іншими дітьми. На заняттях можна використовувати різноманітні прийоми — розповідь, пояснення, показ, складання казок дітьми тощо. Казка допомагає дітям зрозуміти емоційні відносини між людьми та виховує в них позитивні риси характеру.

Казкотерапія допомагає розв’язати такі проблеми:

• труднощі в навчанні;
• інтеграція особистості у соціум;
• розвиток творчих здібностей;
• розширення свідомості;
• вдосконалення взаємодії з навколишнім світом;
• психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій.

Казка може стати чудовим інструментом для педагога, психолога, батьків, з її допомогою легше знайти спільну мову з дитиною.

Його суть в тому, що коли дитина не хоче чогось робити, або чинить неправильно, не сварити, не змушувати її і тим паче не застосовувати силу, а вигадати казку, в якій герой дуже схожий на вашу дитину і потрапив в аналогічну ситуацію, з якої виходить прийнявши правильне рішення. Дитина обов’язково поставить себе на місце героя і надалі намагатиметься наслідувати його вчинок.

Чому необхідно застосовувати казкотерапію, особливо в роботі з дітьми з ООП?

1. Створює особливу казкову атмосферу, яка робить мрію дитини дійсністю та дозволяє приймати правильні рішення надалі.
2. Дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своїми страхами, комплексами, негативними рисами характеру, а потім вийти з неї переможцем.
3. Надає малюку почуття впевненості і захищеності.
4. Використовується для розвитку мовлення та корекції поведінки.
5. Застосовується для роботи з психосоматичними захворюваннями як засіб створення наміру та бажання одужати.

Як працювати з казками в терапевтичних і виховних цілях? Можна використовувати народні або відомі авторські казки, сюжет яких відповідатиме потребам дитини. Або ж можна самостійно вигадувати психотерапевтичні казки та працювати з ними (посібник «Скриня – повна казок».

Робота з казками може бути у таких формах :

1.придумування казок;

2.переписування або дописування казок;

3.казкова лялькотерапія;

4.розігрування казок;

5.казкове малювання;

Придумування казок

Мета: виявити внутрішні конфлікти та ускладнення.

Дитина може складати казку, самостійно обираючи тему або за заданою першою фразою. У першій фразі дорослий може повідомити про головних героїв і місце дії. У власній казці дитина відображає свою проблемну ситуацію і способи її розв’язання. Потім разом з дитиною ви можете проаналізувати казку, поставивши їй ряд запитань по змісту казки. Аналіз проводиться щоб краще зрозуміти “зашифрований» зміст у тексті казки, яку склала дитини.

Переписування казок

Переписування і дописування авторських та народних казок має сенс тоді, коли дитині чимось не подобається сюжет, розвиток подій, ситуацій, кінцівка казки тощо. Переписування казок — важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи необхідні персонажі, дитина саме обирає найбільш відповідний її внутрішньому стану! розвиток подій і знаходить той варіант розв’язанні ситуацій, що дозволяє їй позбутися внутрішнього напруження — у цьому полягає психокоригувальний сенс і переписування казки.

Постановка казок за допомогою ляльок

Мета: удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, які зазвичай з якихось причин дитина не може собі дозволити проявити. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно відбивається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коригувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною.

Розігрування казок

Мета: розвивати фантазію, уяву, здатність до творчої самореалізації, зв’язне мовлення.

Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або від третьої особи. Можна запропонувати дитині розповісти казку від імені інших дійових осіб, які беруть або не беруть участі в казці. Наприклад, як би казку про Колобка розповіла Лисиця або інший герой.

Як створити терапевтичну казку

1. Необхідно обрати героя, близького дитині за статтю, віком, характером, щоб навіть його ім’я було схожим.

 2. Описуємо життя героя у казці так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

 3. Відтворюємо в оповіді проблемну ситуацію, відповідну до реальної, що переживає дитина.

 4. Шукаємо з героєм способи розв’язання проблеми супроводжуємо коментарями, показом ситуації з різних поглядів.

5. Робимо висновок, долучаючи до цього дитину.

 

Особливості роботи з дітьми з ЗПР

• основна увага спрямовується на розвиток у них досвіду практичної діяльності, формування навичок і вмінь самостійно оволодівати знаннями та  користуватись ними;
• виявити найбільш типові прогалини у знаннях з метою їх поступового заповнення для недопущення посилення відставання таких дітей від інших;
• максимально стимулювати їхню активність, підтримувати навіть незначні успіхи і акцентувати на цьому увагу інших дітей з метою створення навколо атмосфери позитивного і дружнього до них ставлення, постійної підтримки;
• використовувати наочність і докладне пояснення нових, навіть не досить складних алгоритмів;
• додатково пояснювати навчальний матеріал, давати можливість виконувати завдання у повільнішому темпі, зменшувати їхню кількість, надавати додаткові запитання з метою глибшого розкриття змісту завдання, наводити вже відомі їм аналогії;
• використовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення, поділяти завдання на складові, формувати вміння планувати свою діяльність у процесі його вирішення, словесно звітувати про виконання;
• поступово підвищувати темп роботи і працездатність дитини;
• обов’язкові ігрові прийоми у процесі, не використовуючи при цьому різких заборон, а поетапно формуючи загальноприйняті прийоми навчальної діяльності;
• підвищувати мотивацію навчальної і пізнавальної діяльності шляхом постійної підтримки і стимулювання

Нетрадиційні прийоми в малюванні, як засіб розвитку мотивації до образотворення дітей з ЗПР

У дітей дошкільного віку необхідно формувати здібності до пошуку знань, розвиток творчої особистості, креативність. Цьому якраз сприяє образотворча діяльність. У дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР) відзначається низький рівень технічних навичок малювання: це слабкий натиск на олівець, нерівномірне зафарбовування, вихід за межі виділеного контуру, рідко проявляються фантазії, відсутня жвавість уяви, легкість при виникненні образів. Разом з тим багато дослідників відзначають, що при всій недосконалості образотворчої діяльності таких дітей, процес малювання позначається на них досить позитивно та має психо-корекційну спрямованість освітньої діяльності. Отже, з одного боку, очевидна корисність занять образотворчої діяльністю, з іншого – знижений інтерес дітей до процесу та результату малювання. Вирішення цієї проблеми вбачається у використанні нетрадиційних технік зображення при навчанні дітей із ЗПР образотворчої діяльності. 

Вся робота розподілена за етапами.

На першому етапі навчання знайомимо дітей з найбільш простими видами нетрадиційних технік зображення. Навчання малюванню неправильно було б спрямовувати діяльність дитини на рішення конкретних образотворчих завдань, що стосуються безпосередньо відтворення форм і структури якого-небудь предмета. На цьому етапі дуже важливо виховати у дітей з ЗПР початкові форми сенсорних процесів (відчуттів, сприймань, уявлень), а так само навчити їх концентрувати свою увагу на певних властивостях предметів зображення.

Система захоплюючих вправ типу «намотати клубок ниток», «дощик - кап-кап-кап» і багато інших, а також дидактичні завдання сенсорного характеру, пов'язані з пізнаванням, назвою і розрізненням предметів за різними ознаками, дають можливість перейти до наступного етапу формування інтересу до образотворчої діяльності.

На даному етапі використовуються традиційні інструменти і матеріали (пензлі та фарби). Нетрадиційним тут є підхід до їх використання.

На другому етапі знайомимо з техніками, де необхідне використання додаткових інструментів, змішування фарби з іншими матеріалами або нанесення одного образотворчого матеріалу на інший. Тут діти вчаться орієнтовно-дослідницьких дій, експериментування, пізнають властивості матеріалів, правила застосування зображувальних матеріалів.

На третьому етапі використовуються змішані техніки, а також колективне малювання нетрадиційними техніками. При виконанні таких завдань діти вчиться аналізувати, комбінувати образи, працювати разом з однолітками, спілкуватись. Ці завдання досить складні. Спочатку діти вчаться працювати в парі (спершу з дорослим, пізніше з іншою дитиною), пізніше – невеликими підгрупами.

Існує багато технік нетрадиційного малювання, їх незвичайність полягає в тому, що вони дозволяють дітям швидко досягти бажаного результату. Наприклад: кому з дітей буде нецікаво малювати пальчиками, робити малюнок власної долонькою, ставити на папері плями і отримувати кумедний малюнок? Дитина любить швидко досягати результату в своїй роботі.

З дітьми молодшого дошкільного віку рекомендується використовувати:

• ·       малювання пальчиками;
• ·       відбиток печатками з картоплі;
• ·       малювання долоньками.

Дітей середнього дошкільного віку можна знайомити з більш складними техніками:

• ·       тичок жорсткої напівсухий пензлем.
• ·       друк поролоном;
• ·       друк пробками;
• ·       воскові крейди + акварель;
• ·       свічка + акварель;
• ·       відбитки листя;
• ·       малюнки з долоньки;
• ·       малювання ватяними паличками;
• ·       чарівні мотузочки.

А у старшому дошкільному віці діти можуть освоїти ще більш складні методи і техніки:

• ·       малювання піском;
• ·       малювання мильними бульбашками;
• ·       малювання зібганим папером;
• ·       ляпкографія з трубочкою;
• ·       монотипія пейзажна;
• ·       друк за трафаретом;
• ·       монотипія предметна;
• ·       ляпкографія звичайна;
• ·       пластилинографія.

Кожна з цих технік – це маленька гра. Їх використання дозволяє дітям відчувати себе розкутішими, сміливішими, безпосереднішими, розвиває уяву, дає повну свободу для самовираження.

особливості роботи з дітьми з РАС

«Спільне малювання» у роботі з дітьми-аутистами

Екстремальна самотність – так називали аутизм психологи та педагоги старого покоління. В сучасному світі особливі діти стали звичним явищем. Сьогодні на розлад аутистичного спектру (РАС) страждає приблизно 1% всіх людей. За даними ВООЗ, ту чи іншу форму аутизму знаходять у однієї дитини зі 160.

Головна особливість аутичних дітей – це проблеми з соціальною взаємодією та спілкуванням, повторювана однотипна діяльність, схильність до стереотипних дій.

Займатися з аутичним малюком необхідно в один і той самий час, в емоційно комфортному середовищі. Заняття повинні стати звичними, регулярними, міцно увійти в біоритм дитячого організму. При такому підході прогрес в розвитку дитини неминучий. Терпіння та труд, помножені на доброту та любов, обов’язково принесуть свої плоди.

іграшки для роботи з дитиною-аутистом

Спільне малювання – це особливий ігровий метод, у ході якого дорослий разом з дитиною малює різні предмети, ситуації з життя дитини і його родини, різноманітні сюжети зі світу людей і природи. Таке малювання обов'язково супроводжується емоційним коментарем.

Використання спільного малювання в заняттях, можливо, після того, як налагоджений емоційний контакт між дитиною з аутизмом дорослим.

Метод спільного малювання надає нові цікаві можливості:

1. Виникає ситуація, що спонукає дитину до активних дій. Під час спільного малювання виникає ситуація емоційного і ділового спілкування, що припускає активні дії віддачі і прийняття між партнерами по спілкуванню. У цій унікальній для дитини з аутизмом ситуації дорослий повинний дотримуватися визначеної тактики: навіть якщо він зрозумів, чого хоче дитина, не треба втілювати це бажання негайно. Спонукайте дитину виразити бажання будь-яким прийнятним способом – словом, жестом. Для цього робіть паузи в малюванні й у коментарях до нього. Задаючи питання, дайте зрозуміти, що результат залежить і від дій дитини: якщо та не виявляє активності, малюнок як би «завмирає». Оскільки дитині не терпиться скоріше одержати бажаний результат, можна припустити, що прояв активності з її боку не змусить себе довго чекати.

2. Ситуація спільного малювання дає нові можливості для знайомства дитини з аутизмом з навколишнім світом. Тут потрібно згадати особливості засвоєння інформації дитиною з аутизмом: воно відбувається спонтанно і вибірково. При цьому інформація, що привабила мимовільну увагу дитини, далеко не завжди корисна в житті, близька досвідові дитини. Крім того, майже завжди важко зрозуміти, що дитина засвоїла, а що ні.

·          При спільному малюванні вдається уточнити уявлення, що уже є в дитини.

·          Ще одна можливість – збагачення цих уявлень. Дорослий поступово починає вводити в малюнок нові деталі, пропонувати дитині варіанти розвитку знайомого сюжету.

·          Наступний етап – узагальнення уявлень про навколишній світ. Це надзвичайно важливо, тому що дозволяє навчити дитину користуватися вже наявними знаннями в різних ситуаціях. Для цього промальовані багато разів предмети і ситуації перетікають із сюжету в сюжет.

·          Головним успіхом такої роботи стане перенесення знань у реальне життя. Це – показник того, що дитина засвоїла нові знання про світ і використовує їх.

3. Використання методу спільного малювання дає можливість розвивати засоби комунікації.

·          При цьому в значимій для дитини ситуації в ході емоційного коментарю збагачується її пасивний словник. Дорослий позначає словом усе, що відбувається на папері. Це дозволяє уточнити значення слів, що дитина вже знає, а також повідомити дитині нові слова і їхні значення.

·          Особливо актуальна можливість розвитку активної мови, що у цій ситуації виявляється одним із засобів прояву дитиною активності. Підтримуйте будь-яку спробу дитини «поговорити», спеціально створюйте ситуації, у яких їй захочеться зробити це знову. Постарайтеся зрозуміти навіть невиразне бурмотання, а зрозумівши, повторіть чітко у вигляді простої фрази, даючи їй в такий спосіб зразок правильної мови.

·          До невербальних засобів спілкування відносяться насамперед жести. Оскільки навіть говорити дитина з аутизмом утрудняється, доцільно навчити її деяким загальноприйнятим жестам: вказівний жест, жести «дай» і «на», «великий», «маленький», «один», «багато» і ін. У результаті в дитини з'явиться «арсенал» загальноприйнятих жестів, що допоможуть їй виражати свої бажання, думки, але при цьому не перешкодять розвиткові мови, як основного засобу комунікації.

4. Спільне малювання також дає можливості проведення з дитиною терапевтичної роботи. Для цього малюються сюжети з життя дитини, у яких вона випробує різного роду ускладнення – побутові моменти, то, чого дитина боїться і т.д. При цьому сюжети проговорюються, і обов'язково знаходиться вихід з важкої ситуації, що створилася, пропонується позитивний варіант розвитку подій.

Спільне малювання дорослого з дитиною з аутизмом вимагає поетапного розвитку. Недоцільно починати з розгорнутого сюжету. Спочатку дайте дитині час і можливість насолодитися і насититися простим предметним малюнком. Адже частіше інтерес дитини спрямований саме на світ предметів. Тільки після цього приступайте до поступового розгортання сюжетів спочатку з життя самої дитини, а потім з життя великого світу людей. Можна виділити такі етапи:

1.   Налагодження емоційного контакту, залучення інтересу до нового виду діяльності;

2.     Малювання «за замовленням» дитини;

3.     Поступове введення різних варіантів виконання одного малюнка, нових деталей зображення;

4.     Залучення дитини в процес малювання, спонукання до активних дій;

5.     Уведення сюжету;

6.     Подальший розвиток сюжету;

7.     Перенос отриманих знань в інші ситуації;

При правильному підході звичайно вдається викликати в дитини з аутизмом інтерес до спільного малювання. Їй подобається цей вид спільної з дорослим діяльності, всередині нього вона почуває себе комфортно.