Гіперактивність та способи її корекції

Що таке гіперактивність?

Спеціалісти вказують, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, що відмічають у надмірно рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібне порушення точніше класифікують як синдром дефіциту уваги (СДУГ).

ПОРТРЕТ ДИТИНИ З СДУГ

Виділяють три основні симптоми прояву СДУГ:

1. дефіцит уваги;
2. імпульсивність;
3. підвищена рухова активність.

Дефіцит активної уваги

Рухова разгальмованість (гіперактивність).

Імпульсивність.

Якщо у віці до 7-8 років виявляються хоча б 6 із перерахованих ознак, можна лише припустити (але не поставити діагноз!), що дитина гіперактивна. Якщо балів 8 і більше, необхідно звернутись до спеціаліста (дитячий невролог, психіатр). Боятись звертатись до даних лікарів не варто, оскільки саме вони можуть допомогти правильно визначити діагноз і виробити адекватну схему лікування. 

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ДІТЬМИ З СДУГ

Завдання педагога – допомогти дитині адаптуватися в дитячому колективі, дати йому відчуття комфортної, дружньої атмосфери, де все діти рівні і співіснують за суворими правилами та порядком.

При цьому не йдеться про систему, побудованої тільки на заборонах і присоромленню: метою педагога повинна бути організація середовища, що сприяє зростанню і розвитку дитини, а не просто стримування його в певних рамках.

Емоційний фон

Дуже важливо, в якому емоційному спектрі вибудує педагог спілкування з гіперактивною дитиною. Дорослий повинен бути стриманий, спокійний, позитивний. Від шуму і дратівливості з боку педагога, імпульсивність і некерованість вихованця тільки посилюється.

Інструкції – невеликі

У дитини дефіцит уваги, він не може «схоплювати на льоту», тому що у нього немає для цього ресурсів. Тому інструкції, що даються вихованцю з СДУГ, повинні не перевищувати 10 слів. Не можна давати багато доручень дитині, квапити, перевантажувати інформацією.

Чітка система заборон

Програма роботи з гіперактивними дітьми у ЗДО передбачає сувору, чітку і неухильну систему заборон і обмежень. При цьому кількість заборон має зводитися до мінімуму. Що слід зробити педагогу:

• позначити спільно з дитиною шкалу заборон;
• домагатися виконання цих заборон завжди (без поблажливості, які дитина може розцінювати як слабкість дорослого);
• потрібно врахувати, що для прийняття правила дитині з СДУГ потрібен час – близько 2-3 тижнів, тому вимагати швидкого реагування не можна.

система заохочень

Без неї не може бути системи покарань. Заохочення, як і покарання, має бути адекватним ситуації. Дорослому не потрібно перебільшувати успіх, а й знецінювати його теж не можна.

тактильний контакт

Тактильний контакт входить в основні особливості роботи з гіперактивними дітьми. Тому зазвичай таких дітей на заняттях садять ближче до вихователя. І в той момент, коли малюк відволікається, дорослий встигає застосувати легкий тактильний прийом – погладити дитину по голові, покласти йому руку на плече, ласкаво поплескати по спинці, що сприймається як сигнал повернення в діяльність, і якийсь час малюкові ці сигнали гостро потрібні.

Заняття з гіперактивними дітьми

Не змушуйте дитину сидіти на місці. Нехай веде себе активно під час заняття, а не сидить.

Скоротіть тривалість заняття. Нехай це буде 5 хвилин, в які дитина може сконцентруватися. Повторюйте ці «п’ятихвилинки» кожні 2-3 години, доходячи до 10 хвилин занять, довше не варто.

Заздалегідь обміркуйте, як буде проходити заняття, воно повинно бути цікавим і захоплюючим.

Постарайтеся скласти графік проведення цих коротеньких занять в один і той же час, щоб дитина змогла на них налаштуватися.

Особливістю пам’яті гіперактивних дітей є те, що вчора вони охоче вивчили матеріал, а сьогодні його вже не пам’ятають. У таких випадках не сваріться, зробіть вигляд, що нічого страшного не сталося. Зробіть паузу, пограйте, а потім можете повернутися до цього питання.

Основні моменти підходу до гіперактивних дітей:

• З такими дітьми необхідно починати заняття на початку дня.
• Для оптимальної організації рекомендується використовувати візуалізацію: схеми, малюнки.
• Необхідно виявляти послідовність. Не можна від дитини вимагати мультизадачності. На кожне завдання, що дається послідовно, відводиться певна частина часу.
• Не вимагайте від дітей вище їх можливостей. За необхідності знижуйте вимоги до акуратності, адже гіперактивні діти дуже часто проявляють неохайність.
• Необхідно завести щоденник, в якому буде оцінюватися поведінки і успіхи дитини. За позитивні оцінки його можна заохочувати, але в міру.
• Давайте йому можливість перепочити. Якщо малюк зміг спокійно всидіти на місці тільки половину часу на завдання, то дайте йому перепочити, переведіть його на інше заняття, влаштовуйте фізкультхвилинки, дозволяючи дітям розім’ятися і відпочити від роботи мозку.
• Створюйте ситуації, де дитина змогла б проявити свої здібності і відрізнитися від інших, показати свої сильні сторони. Знаючи свої сильні сторони і перемагаючи в змагання, гіперактивна дитина ніколи себе не відчуватиме обділеним.

 ЯК ПРАЦЮВАТИ З ДІТЬМИ АУТИСТАМИ

Існують перевірені прийоми і рекомендації, як займатися з дітьми з аутизмом в групі, створюючи безпечні і комфортні умови  

ЯК ДОПОМОГТИ АДАПТУВАТИСЯ АУТИСТУ В ДИТЯЧОМУ САДКУ

ВІЗУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

Оскільки діти з аутизмом в більшості своїй мають схильність до візуального мислення, їм набагато легше сприймати інформацію а) роздроблену на невеликі порції, б) в наочній формі. Так, дуже дієвим методом стане візуальний (ілюстрований) розклад, що дозволяє дитині завжди розуміти, що станеться далі.

ПІДТРИМКА

Робота з дітьми з аутизмом в дитячому садку обов'язково повинна включати в себе допомогу дитині в розумінні нею сенсу всього, що відбувається протягом дня в ЗДО. Для цього потрібно окремо промовляти всі дії і події, які відбуваються в даний момент або плануються.

СТЕРЕОТИПНІ ІГРИ

Аутиста не цікавлять сенсорні ігри, але при цьому він любить возитися з предметами, що мають подібні ознаки. Таке заняття теж можна зробити розвиваючим, надавши йому якийсь сенс і розширивши його межі.

КОНТАКТ З ІНШИМИ ДІТЬМИ

Коректна робота з дітьми з аутизмом у дитсадку неможлива без допомоги з боку педагога в налагодженні контакту з однолітками. Необхідно намагатися дуже делікатно і доброзичливо залучати дитину з РАС до спільних занять чи ігор, попереджаючи можливі епізоди агресії або неадекватності.

При цьому просто присікти небажану поведінку недостатньо: потрібно доброзичливо і ненав'язливо навчати аутиста взаємодіяти з дітьми більш правильно й соціально прийнятно, тобто як треба вчиняти в певній ситуації.

ПОМИЛКИ ПРИ РОБОТІ З ДИТИНОЮ-АУТИСТОМ

Основні помилки, які допускають вихователі при роботі з аутистами  базуються на нерозумінні самої суті аутизму. До них відносяться:

ПРИЙОМИ РОБОТИ З ДІТЬМИ З АУТИЗМОМ І ЯК НАЛАГОДИТИ ЇЇ ВЗАЄМОДІЮ З ІНШИМИ ДІТЬМИ

Провідна ознака розладів аутистичного спектру – недостатній розвиток навичок комунікації, соціальної взаємодії, або інакше – соціальної комунікації. Відповідно, усі прийоми, спрямовані на роботу з дітьми, зокрема в інклюзивному навчанні мають бути спрямовані на формування навичок спілкування, взаємодії між дитиною з РАС та іншими дітьми.

Говорити про спільну стратегію ми не можемо, оскільки діти з аутизмом відрізняються одне від одного – рівнем навичок, бажанням, можливістю і здатністю до спілкування, рівнем розвитку мовлення. Ми маємо обирати ті стратегії, які будуть пасувати конкретній дитині.

1. Система заохочень. Через порушення соціальної взаємодії часто дітей з аутизмом складно мотивувати до навчання через соціальне схвалення, похвалу. Ми маємо знати, що мотивує її із сторонніх заохочень. Це можуть бути іграшки, елементи з улюблених тем дитини – наприклад, діти з аутизмом можуть полюбляти щось на тему транспорту, тварин. Тобто вводимо систему заохочення дитини під час навчання з того, що їй цікаво.

2. Максимальна візуалізація. Усі діти з аутизмом – різні, але вони – переважно візуали, тож візуальна підтримка працює для них добре.

Візуалізація розкладу. Коли в малюнках чи піктограмах (або просто текстом) написаний режим для всього дня.

Візуалізація правил поведінки або правил навчання. Ми зображуємо, як потрібно сидіти на занятті, виконувати певні завдання. Адже коли ми говоримо, що ти маєш поводитися гарно, то кожен розуміє по-своєму. Візуалізуючи, ми конкретизуємо вимоги до дитини і наші очікування до її поведінки. Розміщуючи це в полі зору дитини, ми надаємо їй підказку і допомогу, щоби вона не забувала про правила. Якщо ж треба нагадати, завжди краще підійти й вказати на відповідне зображення, ніж робити зауваження вголос.

3. Моделювання. Коли ми говоримо, що хочемо, щоби дитина припинила себе поводити в певний спосіб, дуже рідко формуємо думку, як ми хочемо, щоби вона поводилася. Тому ми моделюємо прямо на собі, як в рольовій грі, як ми хочемо, щоби дитина поводилася. Не пояснюємо словесно, а показуємо. Тому що після кількох слів пояснень дитина виключається. Ми кажемо: “Треба піднімати руку ось так”, – і показуємо, як це робити. Потім просимо: “Покажи, як ти будеш піднімати руку”, – і дитина з нашою допомогою піднімає руку. Так ми формуємо в дитини нову поведінку. Паралельно можемо додати це до візуальних правил.

4. Під час роботи з дітьми з аутизмом ми маємо враховувати їхні особливості сприйняття й сенсорної роботи. У групі дитина перебуває в просторі високого сенсорного навантаження – довкола є багато шумів, однолітки говорять, шепчуться, рухаються, рухають предмети, щось впало, щось стукає, паралельно вихователь розповідає щось, може показувати інформацію візуально. Водночас, дитині ще й треба утримувати себе в просторі – тобто спокійно сидіти тут і зараз за партою.

Для дитини з аутизмом це може бути важко, тому ми маємо використовувати різні техніки. Наприклад, дитина може носити шумопоглинальні навушники. Якщо дитині складно одночасно слухати й переглядати інформацію в презентації або на інтерактивній дошці, слід давати аналогічний візуальний матеріал, який вона буде переглядати в своєму темпі. Для концентрації уваги можна дати дитині з РАС щось у руки перебирати.

ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ З РАС

Для аутичних дітей не є проблемою оволодіти навчальними навичками. У них добре розвинена механічна пам'ять, такі діти можуть чітко і без помилок відтворювати опанований матеріал. Але їм

Підготовка освітнього середовища до навчання дитини з аутизмом

Для створення відповідних та безперешкодних умов для навчання дитини з РАС необхідно задіяти такі групи ресурсів освітнього середовища:

• Предметно-просторові ресурси 
• Організаційно-смислові
• Соціально-психологічні 

Предметно-просторові ресурси важливі для всіх дітей з особливими освітніми потребами. Однак для дітей з аутизмом вони набувають особливого значення.

Упорядкований простір дозволяє звести до мінімуму чинники, що викликають стрес або відволікають. Це пов’язано зі схильністю аутичних дітей до завершеності та упорядкованості. Тому при створені відповідних і безперешкодних умов їхнього перебування в закладі освіти, доречно використовувати принцип структурованості. Це може бути розподіл простору на певні осередки за видами діяльності, що мають чітке розмежування і позначення. Наприклад, за допомогою килимка на підлозі, липкої стрічки, фото на стільці або шафці, стрічки по краю стіни. 

Узагальнено можна сказати: якщо довкілля чітке, однозначне та структуроване, діти з аутизмом комфортніше себе почувають і можуть продуктивніше діяти. 

Особливо важливо забезпечити такі структурні компоненти групової кімнати: 

• Кордони осередків для різних видів діяльності;
• Чітко окреслене індивідуальне місце для навчальної діяльності; 
• «Куток заспокоєння», де намальовано, що саме учень може робити, коли нервується. У цьому кутку відпрацьовують методи самоконтролю й саморегуляції; 
• сенсорна зона як місце, де завдяки відповідним засобам, діям та вправам можна регулювати стан дітей (зменшення збудливості, підвищення здатності до зосередженості, мобільності), а також сприяти становленню сенсо-моторної інтеграції у дітей. 

Організаційно-смислові ресурси. Ще один важливий різновид візуальної підтримки – візуалізовані правила. Щоб ефективно розповісти про правила, варто дотримуватися таких вимог:

• Правил має бути не більше п’яти водночас;
• Вони мають бути конкретними, простими, однозначними;
• Бажана риса правил — привабливість (можливо, з гумором, у вигляді віршу, або за ідеєю акровіршу). Тоді заголовні букви кожного рядку по вертикалі складають слово, що відповідає змісту правила. 
• Правила мають бути розташовані у місці, яке бачать всі;
• Правила мають бути змінними. Тобто, вони повинні враховувати актуальність розвитку конкретної дитини і всього колективу дітей.

Соціально-психологічні ресурси. Це, передусім, компетентність педагогічного колективу, їхня здатність висококваліфіковано супроводжувати освітній процес дітей.

Щоб надати необхідну допомогу дитині з аутизмом, навколо неї має зібратися команда супроводу. Команда узгоджено діятиме відповідно до потреб дитини, завдань її навчання і розвитку.

За міжнародними стандартами визначені пріоритети у виборі актуальних цілей. Це

• безпека,                        
• асоціальна (проблемна) поведінка,
• соціальний розвиток, 
• комунікативні навички, 
• ігрові навички,            
• самостійність,
• саморегуляція,           
• навчальні навички.

Від того, які цілі визначені, залежить зміст додаткових освітніх послуг.

Стратегічне планування додаткових освітніх послуг передбачає урахування динаміки розвитку дитини та впровадження постійних моніторингових процедур. 

Для чого необхідно здійснювати постійний моніторинг динаміки розвитку учня з особливими потребами?

Це дає змогу:

• Побачити наявність або відсутність позитивної динаміки розвитку дитини;
• Визначити, чи відбувається досягнення SMART-цілей; 
• Відкоригувати зміст та обсяг додаткових освітніх послуг.

Таким чином, команда супроводу розробляє гнучку стратегію надання додаткових освітніх послуг, базуючись на принципі дитиноцентризму. Завдяки компетентності фахівців та батьків, узгодженим та відповідальним діям команди супроводу, можна підвищити рівень соціальної адаптації дитини з РАС, його життєву компетентність, відкрити нові можливості. Це позитивно позначається не тільки на освітньому процесі, але й на житті загалом.

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ДИТИНИ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА

 зображення з Інету

Отже, у групу приходить дитина із синдромом Дауна. Спробуємо визначити послідовність дій педагога.

1-й – 2-й кроки: 

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА

Сильні сторони: 

• соціальне розуміння; 
• емпатія й соціальні навички; 
• здатність до наслідування;
• самостійність; 
• побутові навички; 
• візуальна короткочасна пам’ять; 
• візуальне навчання; 
• читання. 

Слабкі сторони:

• слух і зір;
• вербальна короткочасна пам'ять; 
• навчання на слух; 
• мова і мовлення;
• робоча пам’ять;
• математика.

Отже, при розробці навчальної стратегії слід спиратися на сильну соціальну сторону: здатність до взаємодії, можливість спостерігати та наслідувати, опановувати поведінкові моделі. Потрібно поводитися з дітьми природно й більше з ними розмовляти. Так вони зможуть краще розуміти ваші дії. Важливо демонструвати моделі поведінки для наслідування, притаманні саме цьому віку. Докладати зусиль, щоб дитина виявила свою реакцію — необов’язково вербально.

Особливості пам’яті

У дітей із синдромом Дауна добре розвинена довготривала пам’ять. Вони можуть досить добре зберігати опановані знання, вміння та навички. Однак робоча пам’ять, яка відповідає за короткочасне утримання інформації та маніпулювання нею, має невеликий обсяг. Це спричиняє значні труднощі в навчальному процесі. Тому діти із синдромом Дауна потребують специфічних умов для опанування інформації, сприйнятої на слух.

Наприклад, вихователь каже: «Собака, яка біжить за кішкою, — чорна». Якщо дитина із синдромом Дауна сприймає це твердження на слух, у неї складеться враження, що кішка — чорна, тому що першу частину речення вона вже забула.

Тому у дітей з синдромом Дауна виникають труднощі з:

• здатністю слухати й розуміти співрозмовника;
• сприйманням інструкцій, вказівок; 
• розумінням прочитаного речення, тексту; 
• усним виконанням математичних обчислень

Однак доведено, що робоча пам’ять дітей з синдромом Дауна, а також здатність сприймати та виконувати інструкції, піддається тренуванню. 

Отже, потрібно створити оптимальне спеціальне середовище для розвитку і навчання, спираючись на сильні та враховуючи слабкі сторони дітей із синдромом Дауна. Призначення цього середовища – дати можливість дитині з порушеннями інтелектуального розвитку відчути свою індивідуальність, навчити її самоповаги, забезпечити ситуацію успіху, розширити сферу комунікації, тобто межі взаємодії з однолітками та дорослими. Це сприяє соціалізації таких дітей. Спеціальне освітнє середовище передбачає застосування комплексного підходу до організації навчально-виховного процесу. Це забезпечують інтегровані зв’язки між спеціалістами, які працюють з дітьми із синдромом Дауна. 

3-й крок: скласти календарно-тематичне планування на основі навчальних програм з врахуванням сильних і слабких сторін дитини, з якою  ви будете працювати.

З чого потрібно починати складати календарно-тематичне планування? Які запитання слід собі поставити? 

• По-перше, необхідно визначити важливість та актуальність змісту навчального матеріалу, обсяги, складність теми/розділу. 
• По-друге, які теми, що передбачають формування відповідних вмінь та навичок, можна винести за межі одного навчального предмету. Тобто, як забезпечити міжпредметні зв’язки? 
• По-третє, де і як буде здійснюватися практичне застосування знань, умінь та навичок, передбачених програмою? Хто буде нести відповідальність за відпрацювання та використання знань, умінь та навичок у життєвих ситуаціях? 

4-й крок: підібрати ефективні методи та методики навчання. 

Які методики потрібні? 

Методики, які допомогли б забезпечити педагогові мультисенсорний підхід у навчанні. Адже нейрофізіологічні дослідження довели, що діти краще опановують знання, коли «вмикаються» усі канали сприймання: слух, зір, дотик, нюх, смак.

Мультисенсорний підхід (від лат. multum– багато, sensus– сприймання, відчуття, почуття) — навчання з опорою на всі канали сприймання кожного з органів чуття (слуху, зору, дотику, нюху, смаку), що сприяє більш ефективному засвоєнню нового матеріалу

Крім традиційних вітчизняних методик та методичних прийомів, рекомендовано використовувати:

5-й крок: під час застосування методик опиратися на сильні й зважати на слабкі сторони.

6-й крок: проводити систематичний аналіз своєї взаємодії з дитиною під час навчання. 

Плануючи наступний крок реалізації навчальної програми, вихователь обов’язково повинен оцінити реакцію дитини на використані методи, прийоми, форми роботи, види вправ, завдань, їхню складність, особливості сприймання учнями пропонованого матеріалу тощо.

7-й крок: виявляти гнучкість — готовність змінюватися і змінювати. 

Потрібно повсякчас, на кожному з етапів своєї діяльності виявляти гнучкість, бути відкритим до змін в усьому: у собі, у педагогічних підходах, у застосуванні методів та прийомів роботи тощо. Це та здатність, те вміння, які допоможуть знайти ключик до кожного.

Навчання дітей із синдромом Дауна

В організації занять для дітей із синдромом Дауна, ефективно застосовувати такі підходи: безпомилкове навчання, практичний підхід, тематичне та системне вивчення навчального матеріалу, комплексний підхід до організації навчання.

Безпомилкове навчання

В організації занять для дітей із синдромом Дауна корисно використовувати підхід, що забезпечує безпомилкове навчання. Його суть полягає в попередженні можливих помилок. Цей підхід допомагає дитині просуватися вперед з відчуттям успіху, вибудовуючи траєкторію, що сприяє підвищенню компетентності та мотивації до опанування нових знань та вмінь. 

Термін безпомилкове навчання, за словами професора Сью Баклі, директора науково-дослідних програм Міжнародного фонду сприяння освіті людей із синдромом Дауна, означає, що на кожному із кроків нового завдання, педагог за необхідності підводить (підштовхує) дитину до прийняття правильного рішення чи підказує, щоб вона правильно впоралася із завданням. Такий метод дозволяє досягти успіху шляхом наслідування й багаторазового повторення потрібних дій, а не шляхом спроб та помилок. Педагог чекає, надаючи дитині можливість працювати самостійно. Але, якщо потрібно, пропонує свою підтримку, перш ніж вона зробить помилку. 

Крім того, варто пам’ятати, що складне завдання не сприяє розвитку дитини. Воно має бути адекватним, таким, яке дитина спроможна виконати. 

Надто важке завдання має два НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ для дитини із синдромом Дауна:

1) Особисті відчуття дитини. Якщо вони будуть негативними, то невдача породжуватиме невдачу, і дитина не захоче робити повторну спробу. 

2) Реакція дорослого на невдачу дитини. Діти дуже чутливі й відчувають вашу реакцію розчарування чи незадоволення результатом. Більше того, вони сприймають це як незадоволення ними. 

Як наслідок, у дитини формується негативне ставлення до навчання у всіх його можливих варіантах, страх зробити помилку, страх невдачі. 

Важливо пам’ятати, що пріоритетом є емоційний стан дитини, її позитивне ставлення до занять. 

Через практику до теорії

Ми розуміємо навчання як спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вихователя та дитини, що направлений на максимальне опанування та усвідомлення навчального матеріалу, подальше застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Тому потрібно використовувати підхід через практику до теорії. 

У нашому розумінні, практичне навчання — це вивчення теми, розділу, що відбувається в умовах, наближених до реальних. Завдяки такому підходу діти можуть набувати життєвого досвіду: маніпулювати предметами, брати участь у сюжетно-рольових іграх, приміряючи соціальні ролі, виконувати трудові операції зі справжніми засобами праці тощо

У календарно-тематичному плануванні з навчальних предметів необхідно обов’язково передбачити практичні роботи.

Вони можуть мати різну мету:

• опанування знань у процесі практичних дій
• пригадування раніше вивченого
• відпрацювання вмінь та навичок. 

Тематичне та системне вивчення

Якщо в дитини з синдромом Дауна не підтримувати вироблені вміння та навички, не надавати можливість їх застосовувати, то з часом вони втрачаються. Загалом, це характерно для будь-якої людини. 

Комплексний підхід до організації навчання

Ще один важливий момент, на якому хочемо акцентувати увагу, — створення практичного середовища в житті дитини, де вона змогла б використовувати набуті в закладі знання, вміння та навички. Це — відповідальність батьків. Лише вони спроможні забезпечити умови для реалізації сформованих поведінкових моделей у повсякденні.