особливості роботи з дітьми з РАС

«Спільне малювання» у роботі з дітьми-аутистами

Екстремальна самотність – так називали аутизм психологи та педагоги старого покоління. В сучасному світі особливі діти стали звичним явищем. Сьогодні на розлад аутистичного спектру (РАС) страждає приблизно 1% всіх людей. За даними ВООЗ, ту чи іншу форму аутизму знаходять у однієї дитини зі 160.

Головна особливість аутичних дітей – це проблеми з соціальною взаємодією та спілкуванням, повторювана однотипна діяльність, схильність до стереотипних дій.

Займатися з аутичним малюком необхідно в один і той самий час, в емоційно комфортному середовищі. Заняття повинні стати звичними, регулярними, міцно увійти в біоритм дитячого організму. При такому підході прогрес в розвитку дитини неминучий. Терпіння та труд, помножені на доброту та любов, обов’язково принесуть свої плоди.

іграшки для роботи з дитиною-аутистом

Спільне малювання – це особливий ігровий метод, у ході якого дорослий разом з дитиною малює різні предмети, ситуації з життя дитини і його родини, різноманітні сюжети зі світу людей і природи. Таке малювання обов'язково супроводжується емоційним коментарем.

Використання спільного малювання в заняттях, можливо, після того, як налагоджений емоційний контакт між дитиною з аутизмом дорослим.

Метод спільного малювання надає нові цікаві можливості:

1. Виникає ситуація, що спонукає дитину до активних дій. Під час спільного малювання виникає ситуація емоційного і ділового спілкування, що припускає активні дії віддачі і прийняття між партнерами по спілкуванню. У цій унікальній для дитини з аутизмом ситуації дорослий повинний дотримуватися визначеної тактики: навіть якщо він зрозумів, чого хоче дитина, не треба втілювати це бажання негайно. Спонукайте дитину виразити бажання будь-яким прийнятним способом – словом, жестом. Для цього робіть паузи в малюванні й у коментарях до нього. Задаючи питання, дайте зрозуміти, що результат залежить і від дій дитини: якщо та не виявляє активності, малюнок як би «завмирає». Оскільки дитині не терпиться скоріше одержати бажаний результат, можна припустити, що прояв активності з її боку не змусить себе довго чекати.

2. Ситуація спільного малювання дає нові можливості для знайомства дитини з аутизмом з навколишнім світом. Тут потрібно згадати особливості засвоєння інформації дитиною з аутизмом: воно відбувається спонтанно і вибірково. При цьому інформація, що привабила мимовільну увагу дитини, далеко не завжди корисна в житті, близька досвідові дитини. Крім того, майже завжди важко зрозуміти, що дитина засвоїла, а що ні.

·          При спільному малюванні вдається уточнити уявлення, що уже є в дитини.

·          Ще одна можливість – збагачення цих уявлень. Дорослий поступово починає вводити в малюнок нові деталі, пропонувати дитині варіанти розвитку знайомого сюжету.

·          Наступний етап – узагальнення уявлень про навколишній світ. Це надзвичайно важливо, тому що дозволяє навчити дитину користуватися вже наявними знаннями в різних ситуаціях. Для цього промальовані багато разів предмети і ситуації перетікають із сюжету в сюжет.

·          Головним успіхом такої роботи стане перенесення знань у реальне життя. Це – показник того, що дитина засвоїла нові знання про світ і використовує їх.

3. Використання методу спільного малювання дає можливість розвивати засоби комунікації.

·          При цьому в значимій для дитини ситуації в ході емоційного коментарю збагачується її пасивний словник. Дорослий позначає словом усе, що відбувається на папері. Це дозволяє уточнити значення слів, що дитина вже знає, а також повідомити дитині нові слова і їхні значення.

·          Особливо актуальна можливість розвитку активної мови, що у цій ситуації виявляється одним із засобів прояву дитиною активності. Підтримуйте будь-яку спробу дитини «поговорити», спеціально створюйте ситуації, у яких їй захочеться зробити це знову. Постарайтеся зрозуміти навіть невиразне бурмотання, а зрозумівши, повторіть чітко у вигляді простої фрази, даючи їй в такий спосіб зразок правильної мови.

·          До невербальних засобів спілкування відносяться насамперед жести. Оскільки навіть говорити дитина з аутизмом утрудняється, доцільно навчити її деяким загальноприйнятим жестам: вказівний жест, жести «дай» і «на», «великий», «маленький», «один», «багато» і ін. У результаті в дитини з'явиться «арсенал» загальноприйнятих жестів, що допоможуть їй виражати свої бажання, думки, але при цьому не перешкодять розвиткові мови, як основного засобу комунікації.

4. Спільне малювання також дає можливості проведення з дитиною терапевтичної роботи. Для цього малюються сюжети з життя дитини, у яких вона випробує різного роду ускладнення – побутові моменти, то, чого дитина боїться і т.д. При цьому сюжети проговорюються, і обов'язково знаходиться вихід з важкої ситуації, що створилася, пропонується позитивний варіант розвитку подій.

Спільне малювання дорослого з дитиною з аутизмом вимагає поетапного розвитку. Недоцільно починати з розгорнутого сюжету. Спочатку дайте дитині час і можливість насолодитися і насититися простим предметним малюнком. Адже частіше інтерес дитини спрямований саме на світ предметів. Тільки після цього приступайте до поступового розгортання сюжетів спочатку з життя самої дитини, а потім з життя великого світу людей. Можна виділити такі етапи:

1.   Налагодження емоційного контакту, залучення інтересу до нового виду діяльності;

2.     Малювання «за замовленням» дитини;

3.     Поступове введення різних варіантів виконання одного малюнка, нових деталей зображення;

4.     Залучення дитини в процес малювання, спонукання до активних дій;

5.     Уведення сюжету;

6.     Подальший розвиток сюжету;

7.     Перенос отриманих знань в інші ситуації;

При правильному підході звичайно вдається викликати в дитини з аутизмом інтерес до спільного малювання. Їй подобається цей вид спільної з дорослим діяльності, всередині нього вона почуває себе комфортно.

 ПЕДАГОГІЧНІ ПРАВИЛА В РОБОТІ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

• демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу «ні», «не можна» (краще говорити як треба, як можна);
• стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

1. Організація режиму дня і місця для занять, відпочинку. Чим частіше з гіперактивною дитиною повторювати звичний для неї розпорядок дій, тим краще це буде позначатися на її стані. 
2. Використання системи заохочень, підтримки і винагород.
3. Дізнатися про рекомендації спеціалістів, які працюють з дитиною
4. Зменшити до мінімуму, а краще взагалі виключити використання дитиною різних гаджетів, комп’ютера, телевізора.
5. З дитиною важливо встановити контакт, звертаючись до неї з якимось проханням, необхідно дивитися йому в очі, а не звертатися «в нікуди». Якщо слів малюкові недостатньо, дорослий має доторкнутися, повернути дитину до себе. Потрібно максимально усунути все, що може завадити контакту (іграшки, музика, телевізор тощо).
6. Закон постійності правил. Існують правила поведінки і вони завжди постійні. Ці правила повинні бути зрозумілими для дитини, конкретними та здійсненними.
7. Порядок і безпека. Для гіперактивних дітей правила надзвичайно важливі. Батьки повинні зробити все, щоб максимально убезпечити малюка.
8. Батьки досить часто лають своїх дітей, настільки часто, що іноді зовсім перестають помічати якісь дитячі успіхи. Між тим, для гіперактивних дітей (та й для звичайних теж) дуже важливо, щоб батьки хвалили їх за якісь, хоч і незначні, успіхи. Особливо важливий олімпійський принцип для гіперактивних дітей – не перемога, а участь.
9. Завдання батьків – знайти у дитини ті особливості, в яких вона проявляється найкращим чином і розвивати ці здібності (танці, гімнастика, малювання, ліплення, спів і так далі). Це дасть їй можливість почуватися успішною, в чомусь кращою.
10. Надлишок енергії потрібно вміти направляти в потрібне русло.
11. Змінювати види діяльності – за активними мають бути пасивні, спокійні, релаксуючі. День завершувати спокійними справами, медитацією, дихальними вправами. За 2-3 години до сну – ніяких активних, емоційних ігор.

 «Швидка допомога» при спілкуванні з гіперактивною дитиною:

•  Запропонувати вибір (іншу можливу на даний момент діяльність).
• Відвернути увагу дитини від її капризів
• Поставити несподіване запитання.
• Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).
• Не карати, а просити, (але не підлещуватись).
• Вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона вас не почує).
• Автоматично тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральнім тоном).
• Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась негайно. У стані збудження вона навряд чи почує і зрозуміє вас. Варто зачекати, поки вона заспокоїться, і тільки тоді вести з нею бесіду, пояснювати.

Арт терапія для дошкільнят як метод роботи з гіперактивними дітьми

Арт-терапія – найбільш ефективний метод розвитку та корекції поведінки гіперактивних дітей. Вона не покликана навчити дитину ліплення, малювання чи іншої художньої діяльності, її завдання – вирішити проблеми моторики, емоційно-вольової та сенсорної сфери.

Завдання вихователя при роботі з гіперактивною дитиною – направити енергію в конструктивне русло, допомогти розслабитися і розкритися, озвучити і відпустити свої страхи.

Заняття з арт-терапії, будуються на певних принципах:

 

Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини

Обов’язково слід звернути увагу на кольори, які обирає малюк: темні, «важкі» свідчать про неспокій, яскраві та ніжні – дитина у хорошому настрої. Саму близьку і дорогу людину він намагатиметься намалювати тим самим кольором, що і себе. Наполегливі та непосидючі маленькі художники зазвичай обирають теплі та гарячі кольори – малиновий, оранжевий. Тихі та мрійливі обирають холодні відтінки; контраст чорного і білого свідчить про внутрішній конфлікт автора, з яким він не може дати ради самостійно. Загалом, кольору надавали символічне значення з давніх-давен. Група вчених-психологів створила методику «кольорові діти», яка за допомогою обраних дитиною кольорів, визначає її характер, реакцію на життєві ситуації, емоційний клімат у сім’ї, а головне – те, яким він стане, коли виросте.

Жовті діти Жовтий – колір духовності і в той же час – небезпеки. Такі люди вільні, оригінальні, не такі, як всі, а тому небезпечні для консерваторів і тих, хто ставить порядок у всьому на перше місце. Ці діти найбільш творчі, вони мрійники, фантазери, казкарі. Вони надають перевагу іграм наодинці,  абстрактним іграшкам: гілячкам, камінцям, кубикам, шматинкам, наділяють їх суттєвістю силою своєї уяви. Коли така дитина виросте, надаватиме перевагу цікавій роботі; завжди буде у щось вірити, на щось надіятися, жити майбутнім. Разом з цим у неї можуть появитися такі риси, як непрактичність, намагання уникнути прийняття рішень, безвідповідальність.

Червоні діти Червоний – колір крові, здоров’я, енергії, життя, влади. Такі діти відкриті та активні; з ними завжди важко: вони неслухняні, збуджені, непосидючі, ламають іграшки. Коли вони виростуть, їх здатність працювати визначається бажанням отримати результат, добитися похвали та успіху. Пріоритетом для них завжди буде день сьогоднішній. Серед яскравих політиків найчастіше зустрічаються «червоно-жовті», серед розумних – «жовто-червоні».

Сині діти «Сині» – повна протилежність «червоним», тому «синіх» можна заспокоїти червоним кольором, а «червоних» – синім. Такі діти спокійні, врівноважені, працюють без поспіху, все обґрунтовуючи. Вони полюбляють полежати на дивані з книжкою, роздумувати та міркувати. Дружать вони з великою долею самовіддачі та самопожертви, бо на відміну від «червоних» люблять віддавати, а не отримувати. Частенько діти обирають синій колір не тому, що вони спокійні, а тому що потребують спокою.

Фіолетові діти Якщо говорити мовою кольорів, то фіолетовий – колір таємниці, ночі, містики, схильність до навіюваності. Такі діти живуть багатим внутрішнім світом, артистичні, дуже чуттєві. Їх легко загіпнотизувати, вони легко збуджуються. Намагаються справити враження, та при цьому здатні подивитися на себе з боку. Дуже ранимі, більше ніж інші потребують підтримки та заохочення.

Синьо-зелені діти Смарагдовий – колір води, льоду, означає глибину, гордість, престиж, марнославство. Даний колір є індикатором стану нервової системи. У того, кому він подобається, нерви перенапружені. Таке нервове напруження зумовлене характером людини, або ж острахом помилитися, втратити досягнуті успіхи, викликати критику. Не випадково усі адміністратори та чиновники переважно «синьо-зелені». Таких дітей важливо оберігати від зайвої регламентації. Їм необхідно надавати більше свободи, стимулювати ініціативність, замінювати покарання на заохочення, можливо зменшити вибагливість.

Зелені діти «Зелена» дитина почувається покинутою і дуже потребує материнської уваги та любові. До таких дітей, щоб вони не виросли консерваторами, які бояться змін (бо вони асоціюються з втратою), край необхідно застосовувати творче виховання, розвивати у них відкритість та цікавість. «Зеленим» необхідне почуття захищеності, надійності.

Оранжеві (помаранчеві) діти Ці діти, як і «червоні» та «жовті» легко збуджуються, але на відміну від них не дають виходу цьому збудженню. Тому діти веселяться, пустують, кричать без всякої на те причини, вони неприємні та верескливі – чим дратують та спустошують. Для «оранжевих» необхідно шукати раціональний вихід негативної енергії.

Коричневі діти  У коричневому оранжевий глушиться чорним, тому дискомфорт від спілкування менш помітний. Приземлений, затишний, навіть приємний у невеликих дозах коричневий колір у «коричневих» дітей стає способом створювати свій власний світ, надійний та закритий, маленький світ, який надає почуття безпеки. Існує чимало причин «коричневого» дискомфорту: слабке здоров’я, сімейні негаразди, безпосередня участь у драматичних подіях. Ну і розумова неповноцінність на сам кінець.

Чорні діти Чорний колір протипоказаний дітям, бо він несе загрозу. Діти рідко надають йому перевагу. Але, якщо дитина все ж обирає його, як домінуючий, це свідчить про сформовану ранню складну психіку та про пережитий стрес, який перевернув світ цієї дитини. Чим більше надається переваги чорному, тим сильніша загроза, тим драматичніший стан дитини.

Сірі діти Зовсім іншу психологічну картину надає сірий колір – теж небажаний дітям, бо означає рутину, безпросвітність, відторгнення, бідність. Найчастіше «сірі» діти замкнені, дуже тихі, несміливі. Така ситуація виникає у разі відсторонення дитини. Якщо людина не може одразу визначити, чи подобається їй сірий колір – це втомлена людина.

Пастельні кольори Це типові інфантильні кольори. Якщо доросла людина надає їм перевагу – вона зберегла у собі «дитину» та пов’язані з цим риси характеру.

Голубий говорить про свободу, безпечність, схильність до переміни обстановки. Його обирають переважно хлопчики; не виключно, що вони стануть моряками або пілотами.

Рожевий зазвичай обирають дівчатка. «Рожеві» діти ніжні, слабкі, несміливі. Така дитина дуже залежить від оточуючих, потребує постійної підтримки. Якщо рожевий обирає хлопчик, він як особистість проявляється сильніше.

Ліловому кольору надають перевагу дівчата. Він говорить про слабкість, ніжність, почуття самотності та беззахисності. «Лілова» дитина часто занурена у свій власний світ, дуже артистична.

СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ЗДО

Розрізняють три взаємопов’язані компоненти освітнього середовища у дошкільних групах. Для того, щоб середовище сприяло розвитку і навчанню дітей, потрібно, щоб кожен із цих компонентів був ретельно продуманий і реалізований.

Середовище має великий вплив на розвиток дитини в усіх сферах. Створюючи фізично і психологічно безпечне й стимулювальне середовище та забезпечуючи різноманітні ресурси, педагог сприяє розвитку і навчанню дітей через самостійне і групове дослідження, гру, взаємодію з іншими дітьми та дорослими 

ДЛЯ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОТРІБНО:

Усі діти заслуговують на середовище, яке задовольняє їхні потреби бути здоровими, захищеними, відчувати себе комфортно.

Якщо педагог створює середовище, де кожна дитина відчуває свою належність до колективу і почувається комфортно, то діти: 

Не менш важливим елементом доступного освітнього середовища є доступність видів діяльності, зокрема для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку. Такі діти швидко втомлюються та можуть проявляти агресивність, діяльність за інерцією, невпевненість тощо, якщо заплановані вихователем види діяльності є надто складними для них. Щоб цього не трапилося, педагоги мають планувати види діяльності, які відповідають рівню розвитку дітей та розбивати їх на етапи. При цьому велику роль відіграє систематичне оцінювання, яке допомагає визначити актуальний рівень розвитку дитини та зону її найближчого розвитку, тобто якими вміннями і навичками дитина може оволодіти найближчим часом.

посилання на відео про "особливих" людей

    для батьків: https://www.youtube.com/watch?v=iAMCO-MAqSA

для дітей:https://www.youtube.com/watch?v=lxGNIvBPpms

як бачать світ аутисти: https://www.youtube.com/watch?v=gJ6mW9JiKoM

ДОБРОТВІРСЬКИЙ ЗДО №1 "СТРУМОЧОК"

https://dobrotvirdnz1.lvivedu.net/uk/site/novini.html

Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти». Кафедра педагогіки, асистентка

«Оновлення змісту освітнього процесу в контексті Базового компоненту дошкільної освіти»:

http://new.loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2023/01/301-Оновлення-змісту-освітнього-процесу-в-контексті-Базового-компоненту-дошкільної-освіти.pdf

Тема: ЗОБРАЖУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ СКЛАДНИК ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1. Роль зображувальної діяльності у особистісному розвитку та практичній реалізації художньо-естетичного потенціалу дітей дошкільного віку.

2. Зображувальна діяльність у закладах дошкільної освіти:

• Види зображувальної діяльності.
• Засоби та матеріали для образотворення дітей дошкільного віку.
• Технічні прийоми видів зображувальної діяльності.
• Вікові особливості образотворення в дошкільному віці.
• Типові помилки вихователя у підході до зображувальної діяльності.

3. Характер та етапи становлення дитячої творчості.

4. Нетрадиційні техніки  образотворення як засіб розвитку стійкого інтересу до зображувальної діяльності.

5. Робота з обдарованими дітьми.

• Методика роботи з обдарованими дітьми.
• Визначення наявності таланту у дітей дошкільного віку.
•  Розвиток дитячого таланту.

6. Роль зображувальної діяльності у психічному розвитку дітей дошкільного віку.

7. Діагностика та корекція дитячих невротичних проявів шляхом малювання

8. Кольорознавство. Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини.

«Забезпечення якості дошкільної освіти»

http://new.loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2023/01/302-Забезпечення-якості-дошкільної-освіти.pdf 

Тема. Створення інклюзивного освітнього середовища в ЗДО. Особливості роботи з дітьми дошкільного віку

1. Організація інклюзивного освітнього середовища в ЗДО.
2. Невротичні прояви дітей дошкільного віку: діагностика та корекція.
3. Особливості роботи з дітьми з ООП в інклюзивних групах
3.1. Діти з затримкою психічного розвитку:

• специфіка роботи з дітьми з ЗПР;
• організації та проведення освітньої діяльності з дитиною з ЗПР;
• рекомендації батькам дітей з затримкою психічного розвитку.

3.2. Педагогічні правила в роботі з гіперактивними дітьми:

• портрет гіперактивної дитини;
• як працювати з дітьми з СДУГ;
• основні моменти підходу до гіперактивних дітей.

3.3. Дитина з розладами аутичного спектру в дитсадку:

• особливості розвитку дітей з РАС;
• специфіка роботи з дітьми-аутистами;
• адаптація аутиста до дитсадка;
• помилки педагога в роботі з дитиною з РАС;
• освітня діяльність дитини-аутиста.

3.4. Особливості навчання дитини із синдромом Дауна:

• характерні особливості дітей із синдромом Дауна;
• методики для роботи з дітьми з синдромом Дауна;
• навчання дітей із синдромом Дауна.

4. Казкотерапія як метод співпраці з дітьми з особливими освітніми потребами.

«Практика інклюзії в закладі дошкільної освіти»

https://loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2024/02/321-Практика-інклюзії-в-закладі-дошкільної-освіти.pdf

Застосування арт-терапії в роботі з дітьми з ООП

1. Арт-терапія – лікування мистецтвом, як метод роботи з дітьми з ООП. 

2. Показання для застосування арт-терапії.

3. Види арт-терапії.

• Класична арт-терапія
• Сучасна арт-терапія

4. Арт терапія як метод впливу на дитячу психіку.

• «Читання» дитячих малюнків.
• Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини. Методика «кольорові діти».

5. Арт-терапія в роботі вихователя ЗДО в інклюзивних групах.

• «Спільне малювання» у роботі з дітьми-аутистами. Арт-терапія як метод корекції страху у дітей з аутизмом.
•  Арт-терапія для дошкільнят як метод роботи з гіперактивними дітьми.
• Розвиток  мотивації до продуктивної діяльності дітей з ЗПР.

6. Засоби, що використовуються в недирективній ігротерапії

7. Створення невимушених ситуацій спілкування і максимальне мотивування дитини до взаємодії. Рекомендації щодо використання елементів арт-терапії у  роботі з дітьми дошкільного віку.

ВИХОВУЄМО САМОСТІЙНІСТЬ ГРОЮ

ГРА – ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ ДОШКІЛЬНЯТ

Реалізуючи вимоги програм розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» та «Впевнений старт», педагоги мають спрямовувати організацію життєдіяльності дітей на широке розгортання і збагачення специфічних дитячих форм діяльності – ігрової, практичної, образотворчої, комунікаційної, що сприяє переходу дошкільника від зовнішньої регуляції його поведінки дорослим до саморегуляції – здатності дитини покладатися на власні сили, діяти самостійно, відповідально, розсудливо, справедливо, креативно.

Гра – оптимальний засіб всебічного розвитку дитини, що допомагає розширити і поглибити уявлення про навколишній світ, формувати базові якості, задовольняє соціальні і власні потреби дитини.

Гра неоднорідна. Кожен вид гри виконує свої функції у розвитку, вихованні та навчанні дітей.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор :

• творчі ігри – сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані (ігри-драматизації) та будівельно - конструктивні;

• ігри з правилами – дидактичні та рухливі.  

Значення творчих ігор у вихованні самостійності дитини

Формування базових якостей особистості дитини, зокрема самостійності, значною мірою залежить від належної організації життєдіяльності та взаємодії з найближчим оточенням. Саме тому програма передбачає створення таких умов для організації діяльності дітей, зокрема ігрової, що спонукали б кожну дитину до максимального прояву самостійності, реалізації своїх задумів і бажань. Ігровій діяльності дитина присвячує найбільше свого часу. Але ступінь самостійності дитини під час ігрової діяльності залежить не лише від створення умов, але й від інших чинників, серед яких зокрема:

• вікові можливості;

• обсяг знань про навколишній світ, людські стосунки, художню літературу тощо;

• рівень комунікаційних умінь та навичок;

• індивідуальні особливості.

Ігрова діяльність формується поступово – від елементарних ігрових дій до сюжетно-рольової і режисерської гри, в якій дитина самостійно розгортає сюжет і всі ролі виконує сама. Процес формування ігрових умінь передбачає поєднання самостійної і організованої діяльності дітей.

Творча гра – це вільна самостійна діяльність, що здійснюється з особистої ініціативи дитини. Така гра є проявом самостійності та творчості дитини.

Педагогічна цінність творчої гри полягає у тому, що в її процесі крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, виникають реальні стосунки, які є основою організації дитячого товариства.

Виникнення сюжетно-рольової гри

Інтерес до сюжетно-рольових ігор виникає у дітей з 3-4 років. У цей період у дитини з’являються потреби, пов’язані з усвідомленням її взаємин з дорослими, бажання активно брати участь у їхньому житті. Саме ці потреби і слугують мотивом ігрової діяльності. Відображення дитиною навколишньої діяльності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі.

Соціалізація дитини у грі.

Виконуючи взяту на себе роль, дошкільник вживається в довкілля без примусу, добровільно. У процесі гри дитина виходить з під опіки дорослого, діє самостійно, вільно, проявляючи свої бажання.

Розширення уявлень дітей про навколишню дійсність, про людину, її діяльність, вчинки, відносини істотно впливає на розвиток сюжету гри. Беручи на себе роль та встановлюючи міжособистісні стосунки, дитина підкоряється певним правилам поведінки. Ці правила встановлюються самою дитиною і розглядаються у психології як правила внутрішнього самовизначення, самообмеження.

Сюжетно-рольова гра – перша спроба соціальних сил і перше їх випробування. її педагогічна цінність у тому, що в процесі гри окрім стосунків, що диктує сюжет або правила гри, виникають стосунки іншого роду – вже не умовні, а реальні, дійсні, що регулюють поведінку дітей. Під час гри виникають умови для вправляння у трудових навичках і морально-етичній поведінці, формуються базові якості особистості, зокрема:

·        самостійність;

·        ініціативність

·        активність;      

·        цілеспрямованість тощо.

Створення предметно-ігрового середовища

Для того щоб ігрова діяльність розвивалася успішно, насамперед необхідно потурбуватися про її оснащення. Усі види іграшок у групі слід підбирати з урахуванням віку, інтересів дітей та завдань їх розвитку, виховання, навчання.

У групах для дітей молодшого дошкільного віку має бути багато іграшок у асортименті й у декількох екземплярах.

У групах для дітей старшого дошкільного віку вже не іграшки визначають зміст гри, а, навпаки, зміст гри визначає вибір іграшок. Старші дошкільники здатні пристосовувати для гри різноманітні предмети-замінники, проявляючи при цьому неабияку винахідливість.

І в молодшому і в старшому дошкільному віці іграшки у групі слід розташовувати так, щоб діти мали змогу самостійно користуватися ними у вільний час.

РОЛЬ ДОРОСЛОГО У РОЗВИТКУ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Важлива умова успішної організації сюжетно-рольових ігор – уміння педагога здобути довіру дітей, встановити з ними контакт.

Завдання дорослого – створити умови для виникнення гри, допомогти дітям зробити її захопливою, насиченою діями, а головне – розвивати у них уяву та фантазію, формувати вміння домовлятись одне з одним, враховувати думку іншого. Варто заохочувати будь-яку ініціативу, активне творення сюжету, самостійне розв’язання проблем та конфліктів під час гри.

Щоб застосувати найбільш ефективні методи і прийоми для підтримки змістовної довготривалої творчої гри, педагогу необхідно знати, чим керувалися діти, обираючи сюжет, чому зображують того чи іншого героя, які події відображають. Вибір гри, як правило, визначається силою пережитих дитиною почуттів, що пов’язані з різними історіями з життя найближчого.

·        слухання художніх творів;
·        розглядання яскравих ілюстрацій у книжках, картин;
·        перегляд кінофільмів, мультфільмів;
·        відвідування театру, цирку, зоопарку тощо.

Педагог може впливати на вибір гри, викликаючи у пам’яті дітей найбільш яскраві образи з тих, кого вони бачили, про що їм читали або розповідали.

Інколи, щоб стимулювати дітей до гри, можна показати їм виставу лялькового театру або іграшок.

Правильно створюючи умови для розгортання творчої гри, педагог має допомогти кожній дитині знайти своє місце в ігровому колективі і стати його активним членом.

Діти зазвичай люблять гратися разом, але це не означає, що не повинно бути індивідуальних ігор.

Природній потяг до наслідування часто призводить до конфліктів між малюками через володіння іграшкою. Але, якщо в групі є кілька однакових іграшок, часто можна спостерігати картину, коли діти граються поруч, наслідуючи дії одне одного.

З віком характер конфліктів змінюється. У дітей старшого віку суперечки можуть виникнути під час вибору гри, розподілу ролей, внесення в сюжет нових епізодів тощо. Поступово педагог привчає дітей розв’язувати конфлікти самостійно.

Вплив дорослого на ігри дітей у кожному віковому періоді має свої особливості. Гру дітей молодшого дошкільного віку вихователь організовує безпосередньо, часто стає її учасником, даючи приклад для наслідування, прищеплюючи дітям навички спільної гри, навчаючи їх діяти з іграшками.

У дітей старшого дошкільного віку роль вихователя не менш відповідальна, але його вплив на розвиток гри майже завжди опосередкований. Створивши умови для розгортання певної гри, дорослий продовжує уважно стежити за її виникненням, за розвитком сюжету, за характером дитячих стосунків.