Казкотерапія як метод впливу на дітей з особливими освітніми потребами

Казкотерапія — це метод, що використовує казкову форму для корекції емоційних порушень і вдосконалення взаємостосунків з навколишнім світом. Метою і завданням є – зменшення агресивності у дітей, усунення тривожності і страхів, розвиток емоційної саморегуляції і позитивних взаємостосунків з іншими дітьми. На заняттях можна використовувати різноманітні прийоми — розповідь, пояснення, показ, складання казок дітьми тощо. Казка допомагає дітям зрозуміти емоційні відносини між людьми та виховує в них позитивні риси характеру.

Казкотерапія допомагає розв’язати такі проблеми:

• труднощі в навчанні;
• інтеграція особистості у соціум;
• розвиток творчих здібностей;
• розширення свідомості;
• вдосконалення взаємодії з навколишнім світом;
• психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій.

Казка може стати чудовим інструментом для педагога, психолога, батьків, з її допомогою легше знайти спільну мову з дитиною.

Його суть в тому, що коли дитина не хоче чогось робити, або чинить неправильно, не сварити, не змушувати її і тим паче не застосовувати силу, а вигадати казку, в якій герой дуже схожий на вашу дитину і потрапив в аналогічну ситуацію, з якої виходить прийнявши правильне рішення. Дитина обов’язково поставить себе на місце героя і надалі намагатиметься наслідувати його вчинок.

Чому необхідно застосовувати казкотерапію, особливо в роботі з дітьми з ООП?

1. Створює особливу казкову атмосферу, яка робить мрію дитини дійсністю та дозволяє приймати правильні рішення надалі.
2. Дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своїми страхами, комплексами, негативними рисами характеру, а потім вийти з неї переможцем.
3. Надає малюку почуття впевненості і захищеності.
4. Використовується для розвитку мовлення та корекції поведінки.
5. Застосовується для роботи з психосоматичними захворюваннями як засіб створення наміру та бажання одужати.

Як працювати з казками в терапевтичних і виховних цілях? Можна використовувати народні або відомі авторські казки, сюжет яких відповідатиме потребам дитини. Або ж можна самостійно вигадувати психотерапевтичні казки та працювати з ними (посібник «Скриня – повна казок».

Робота з казками може бути у таких формах :

1.придумування казок;

2.переписування або дописування казок;

3.казкова лялькотерапія;

4.розігрування казок;

5.казкове малювання;

Придумування казок

Мета: виявити внутрішні конфлікти та ускладнення.

Дитина може складати казку, самостійно обираючи тему або за заданою першою фразою. У першій фразі дорослий може повідомити про головних героїв і місце дії. У власній казці дитина відображає свою проблемну ситуацію і способи її розв’язання. Потім разом з дитиною ви можете проаналізувати казку, поставивши їй ряд запитань по змісту казки. Аналіз проводиться щоб краще зрозуміти “зашифрований» зміст у тексті казки, яку склала дитини.

Переписування казок

Переписування і дописування авторських та народних казок має сенс тоді, коли дитині чимось не подобається сюжет, розвиток подій, ситуацій, кінцівка казки тощо. Переписування казок — важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи необхідні персонажі, дитина саме обирає найбільш відповідний її внутрішньому стану! розвиток подій і знаходить той варіант розв’язанні ситуацій, що дозволяє їй позбутися внутрішнього напруження — у цьому полягає психокоригувальний сенс і переписування казки.

Постановка казок за допомогою ляльок

Мета: удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, які зазвичай з якихось причин дитина не може собі дозволити проявити. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно відбивається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коригувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною.

Розігрування казок

Мета: розвивати фантазію, уяву, здатність до творчої самореалізації, зв’язне мовлення.

Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або від третьої особи. Можна запропонувати дитині розповісти казку від імені інших дійових осіб, які беруть або не беруть участі в казці. Наприклад, як би казку про Колобка розповіла Лисиця або інший герой.

Як створити терапевтичну казку

1. Необхідно обрати героя, близького дитині за статтю, віком, характером, щоб навіть його ім’я було схожим.

 2. Описуємо життя героя у казці так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

 3. Відтворюємо в оповіді проблемну ситуацію, відповідну до реальної, що переживає дитина.

 4. Шукаємо з героєм способи розв’язання проблеми супроводжуємо коментарями, показом ситуації з різних поглядів.

5. Робимо висновок, долучаючи до цього дитину.

 

Особливості роботи з дітьми з ЗПР

• основна увага спрямовується на розвиток у них досвіду практичної діяльності, формування навичок і вмінь самостійно оволодівати знаннями та  користуватись ними;
• виявити найбільш типові прогалини у знаннях з метою їх поступового заповнення для недопущення посилення відставання таких дітей від інших;
• максимально стимулювати їхню активність, підтримувати навіть незначні успіхи і акцентувати на цьому увагу інших дітей з метою створення навколо атмосфери позитивного і дружнього до них ставлення, постійної підтримки;
• використовувати наочність і докладне пояснення нових, навіть не досить складних алгоритмів;
• додатково пояснювати навчальний матеріал, давати можливість виконувати завдання у повільнішому темпі, зменшувати їхню кількість, надавати додаткові запитання з метою глибшого розкриття змісту завдання, наводити вже відомі їм аналогії;
• використовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення, поділяти завдання на складові, формувати вміння планувати свою діяльність у процесі його вирішення, словесно звітувати про виконання;
• поступово підвищувати темп роботи і працездатність дитини;
• обов’язкові ігрові прийоми у процесі, не використовуючи при цьому різких заборон, а поетапно формуючи загальноприйняті прийоми навчальної діяльності;
• підвищувати мотивацію навчальної і пізнавальної діяльності шляхом постійної підтримки і стимулювання

Нетрадиційні прийоми в малюванні, як засіб розвитку мотивації до образотворення дітей з ЗПР

У дітей дошкільного віку необхідно формувати здібності до пошуку знань, розвиток творчої особистості, креативність. Цьому якраз сприяє образотворча діяльність. У дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР) відзначається низький рівень технічних навичок малювання: це слабкий натиск на олівець, нерівномірне зафарбовування, вихід за межі виділеного контуру, рідко проявляються фантазії, відсутня жвавість уяви, легкість при виникненні образів. Разом з тим багато дослідників відзначають, що при всій недосконалості образотворчої діяльності таких дітей, процес малювання позначається на них досить позитивно та має психо-корекційну спрямованість освітньої діяльності. Отже, з одного боку, очевидна корисність занять образотворчої діяльністю, з іншого – знижений інтерес дітей до процесу та результату малювання. Вирішення цієї проблеми вбачається у використанні нетрадиційних технік зображення при навчанні дітей із ЗПР образотворчої діяльності. 

Вся робота розподілена за етапами.

На першому етапі навчання знайомимо дітей з найбільш простими видами нетрадиційних технік зображення. Навчання малюванню неправильно було б спрямовувати діяльність дитини на рішення конкретних образотворчих завдань, що стосуються безпосередньо відтворення форм і структури якого-небудь предмета. На цьому етапі дуже важливо виховати у дітей з ЗПР початкові форми сенсорних процесів (відчуттів, сприймань, уявлень), а так само навчити їх концентрувати свою увагу на певних властивостях предметів зображення.

Система захоплюючих вправ типу «намотати клубок ниток», «дощик - кап-кап-кап» і багато інших, а також дидактичні завдання сенсорного характеру, пов'язані з пізнаванням, назвою і розрізненням предметів за різними ознаками, дають можливість перейти до наступного етапу формування інтересу до образотворчої діяльності.

На даному етапі використовуються традиційні інструменти і матеріали (пензлі та фарби). Нетрадиційним тут є підхід до їх використання.

На другому етапі знайомимо з техніками, де необхідне використання додаткових інструментів, змішування фарби з іншими матеріалами або нанесення одного образотворчого матеріалу на інший. Тут діти вчаться орієнтовно-дослідницьких дій, експериментування, пізнають властивості матеріалів, правила застосування зображувальних матеріалів.

На третьому етапі використовуються змішані техніки, а також колективне малювання нетрадиційними техніками. При виконанні таких завдань діти вчиться аналізувати, комбінувати образи, працювати разом з однолітками, спілкуватись. Ці завдання досить складні. Спочатку діти вчаться працювати в парі (спершу з дорослим, пізніше з іншою дитиною), пізніше – невеликими підгрупами.

Існує багато технік нетрадиційного малювання, їх незвичайність полягає в тому, що вони дозволяють дітям швидко досягти бажаного результату. Наприклад: кому з дітей буде нецікаво малювати пальчиками, робити малюнок власної долонькою, ставити на папері плями і отримувати кумедний малюнок? Дитина любить швидко досягати результату в своїй роботі.

З дітьми молодшого дошкільного віку рекомендується використовувати:

• ·       малювання пальчиками;
• ·       відбиток печатками з картоплі;
• ·       малювання долоньками.

Дітей середнього дошкільного віку можна знайомити з більш складними техніками:

• ·       тичок жорсткої напівсухий пензлем.
• ·       друк поролоном;
• ·       друк пробками;
• ·       воскові крейди + акварель;
• ·       свічка + акварель;
• ·       відбитки листя;
• ·       малюнки з долоньки;
• ·       малювання ватяними паличками;
• ·       чарівні мотузочки.

А у старшому дошкільному віці діти можуть освоїти ще більш складні методи і техніки:

• ·       малювання піском;
• ·       малювання мильними бульбашками;
• ·       малювання зібганим папером;
• ·       ляпкографія з трубочкою;
• ·       монотипія пейзажна;
• ·       друк за трафаретом;
• ·       монотипія предметна;
• ·       ляпкографія звичайна;
• ·       пластилинографія.

Кожна з цих технік – це маленька гра. Їх використання дозволяє дітям відчувати себе розкутішими, сміливішими, безпосереднішими, розвиває уяву, дає повну свободу для самовираження.

особливості роботи з дітьми з РАС

«Спільне малювання» у роботі з дітьми-аутистами

Екстремальна самотність – так називали аутизм психологи та педагоги старого покоління. В сучасному світі особливі діти стали звичним явищем. Сьогодні на розлад аутистичного спектру (РАС) страждає приблизно 1% всіх людей. За даними ВООЗ, ту чи іншу форму аутизму знаходять у однієї дитини зі 160.

Головна особливість аутичних дітей – це проблеми з соціальною взаємодією та спілкуванням, повторювана однотипна діяльність, схильність до стереотипних дій.

Займатися з аутичним малюком необхідно в один і той самий час, в емоційно комфортному середовищі. Заняття повинні стати звичними, регулярними, міцно увійти в біоритм дитячого організму. При такому підході прогрес в розвитку дитини неминучий. Терпіння та труд, помножені на доброту та любов, обов’язково принесуть свої плоди.

іграшки для роботи з дитиною-аутистом

Спільне малювання – це особливий ігровий метод, у ході якого дорослий разом з дитиною малює різні предмети, ситуації з життя дитини і його родини, різноманітні сюжети зі світу людей і природи. Таке малювання обов'язково супроводжується емоційним коментарем.

Використання спільного малювання в заняттях, можливо, після того, як налагоджений емоційний контакт між дитиною з аутизмом дорослим.

Метод спільного малювання надає нові цікаві можливості:

1. Виникає ситуація, що спонукає дитину до активних дій. Під час спільного малювання виникає ситуація емоційного і ділового спілкування, що припускає активні дії віддачі і прийняття між партнерами по спілкуванню. У цій унікальній для дитини з аутизмом ситуації дорослий повинний дотримуватися визначеної тактики: навіть якщо він зрозумів, чого хоче дитина, не треба втілювати це бажання негайно. Спонукайте дитину виразити бажання будь-яким прийнятним способом – словом, жестом. Для цього робіть паузи в малюванні й у коментарях до нього. Задаючи питання, дайте зрозуміти, що результат залежить і від дій дитини: якщо та не виявляє активності, малюнок як би «завмирає». Оскільки дитині не терпиться скоріше одержати бажаний результат, можна припустити, що прояв активності з її боку не змусить себе довго чекати.

2. Ситуація спільного малювання дає нові можливості для знайомства дитини з аутизмом з навколишнім світом. Тут потрібно згадати особливості засвоєння інформації дитиною з аутизмом: воно відбувається спонтанно і вибірково. При цьому інформація, що привабила мимовільну увагу дитини, далеко не завжди корисна в житті, близька досвідові дитини. Крім того, майже завжди важко зрозуміти, що дитина засвоїла, а що ні.

·          При спільному малюванні вдається уточнити уявлення, що уже є в дитини.

·          Ще одна можливість – збагачення цих уявлень. Дорослий поступово починає вводити в малюнок нові деталі, пропонувати дитині варіанти розвитку знайомого сюжету.

·          Наступний етап – узагальнення уявлень про навколишній світ. Це надзвичайно важливо, тому що дозволяє навчити дитину користуватися вже наявними знаннями в різних ситуаціях. Для цього промальовані багато разів предмети і ситуації перетікають із сюжету в сюжет.

·          Головним успіхом такої роботи стане перенесення знань у реальне життя. Це – показник того, що дитина засвоїла нові знання про світ і використовує їх.

3. Використання методу спільного малювання дає можливість розвивати засоби комунікації.

·          При цьому в значимій для дитини ситуації в ході емоційного коментарю збагачується її пасивний словник. Дорослий позначає словом усе, що відбувається на папері. Це дозволяє уточнити значення слів, що дитина вже знає, а також повідомити дитині нові слова і їхні значення.

·          Особливо актуальна можливість розвитку активної мови, що у цій ситуації виявляється одним із засобів прояву дитиною активності. Підтримуйте будь-яку спробу дитини «поговорити», спеціально створюйте ситуації, у яких їй захочеться зробити це знову. Постарайтеся зрозуміти навіть невиразне бурмотання, а зрозумівши, повторіть чітко у вигляді простої фрази, даючи їй в такий спосіб зразок правильної мови.

·          До невербальних засобів спілкування відносяться насамперед жести. Оскільки навіть говорити дитина з аутизмом утрудняється, доцільно навчити її деяким загальноприйнятим жестам: вказівний жест, жести «дай» і «на», «великий», «маленький», «один», «багато» і ін. У результаті в дитини з'явиться «арсенал» загальноприйнятих жестів, що допоможуть їй виражати свої бажання, думки, але при цьому не перешкодять розвиткові мови, як основного засобу комунікації.

4. Спільне малювання також дає можливості проведення з дитиною терапевтичної роботи. Для цього малюються сюжети з життя дитини, у яких вона випробує різного роду ускладнення – побутові моменти, то, чого дитина боїться і т.д. При цьому сюжети проговорюються, і обов'язково знаходиться вихід з важкої ситуації, що створилася, пропонується позитивний варіант розвитку подій.

Спільне малювання дорослого з дитиною з аутизмом вимагає поетапного розвитку. Недоцільно починати з розгорнутого сюжету. Спочатку дайте дитині час і можливість насолодитися і насититися простим предметним малюнком. Адже частіше інтерес дитини спрямований саме на світ предметів. Тільки після цього приступайте до поступового розгортання сюжетів спочатку з життя самої дитини, а потім з життя великого світу людей. Можна виділити такі етапи:

1.   Налагодження емоційного контакту, залучення інтересу до нового виду діяльності;

2.     Малювання «за замовленням» дитини;

3.     Поступове введення різних варіантів виконання одного малюнка, нових деталей зображення;

4.     Залучення дитини в процес малювання, спонукання до активних дій;

5.     Уведення сюжету;

6.     Подальший розвиток сюжету;

7.     Перенос отриманих знань в інші ситуації;

При правильному підході звичайно вдається викликати в дитини з аутизмом інтерес до спільного малювання. Їй подобається цей вид спільної з дорослим діяльності, всередині нього вона почуває себе комфортно.

 ПЕДАГОГІЧНІ ПРАВИЛА В РОБОТІ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

• демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу «ні», «не можна» (краще говорити як треба, як можна);
• стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

1. Організація режиму дня і місця для занять, відпочинку. Чим частіше з гіперактивною дитиною повторювати звичний для неї розпорядок дій, тим краще це буде позначатися на її стані. 
2. Використання системи заохочень, підтримки і винагород.
3. Дізнатися про рекомендації спеціалістів, які працюють з дитиною
4. Зменшити до мінімуму, а краще взагалі виключити використання дитиною різних гаджетів, комп’ютера, телевізора.
5. З дитиною важливо встановити контакт, звертаючись до неї з якимось проханням, необхідно дивитися йому в очі, а не звертатися «в нікуди». Якщо слів малюкові недостатньо, дорослий має доторкнутися, повернути дитину до себе. Потрібно максимально усунути все, що може завадити контакту (іграшки, музика, телевізор тощо).
6. Закон постійності правил. Існують правила поведінки і вони завжди постійні. Ці правила повинні бути зрозумілими для дитини, конкретними та здійсненними.
7. Порядок і безпека. Для гіперактивних дітей правила надзвичайно важливі. Батьки повинні зробити все, щоб максимально убезпечити малюка.
8. Батьки досить часто лають своїх дітей, настільки часто, що іноді зовсім перестають помічати якісь дитячі успіхи. Між тим, для гіперактивних дітей (та й для звичайних теж) дуже важливо, щоб батьки хвалили їх за якісь, хоч і незначні, успіхи. Особливо важливий олімпійський принцип для гіперактивних дітей – не перемога, а участь.
9. Завдання батьків – знайти у дитини ті особливості, в яких вона проявляється найкращим чином і розвивати ці здібності (танці, гімнастика, малювання, ліплення, спів і так далі). Це дасть їй можливість почуватися успішною, в чомусь кращою.
10. Надлишок енергії потрібно вміти направляти в потрібне русло.
11. Змінювати види діяльності – за активними мають бути пасивні, спокійні, релаксуючі. День завершувати спокійними справами, медитацією, дихальними вправами. За 2-3 години до сну – ніяких активних, емоційних ігор.

 «Швидка допомога» при спілкуванні з гіперактивною дитиною:

•  Запропонувати вибір (іншу можливу на даний момент діяльність).
• Відвернути увагу дитини від її капризів
• Поставити несподіване запитання.
• Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).
• Не карати, а просити, (але не підлещуватись).
• Вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона вас не почує).
• Автоматично тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральнім тоном).
• Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась негайно. У стані збудження вона навряд чи почує і зрозуміє вас. Варто зачекати, поки вона заспокоїться, і тільки тоді вести з нею бесіду, пояснювати.

Арт терапія для дошкільнят як метод роботи з гіперактивними дітьми

Арт-терапія – найбільш ефективний метод розвитку та корекції поведінки гіперактивних дітей. Вона не покликана навчити дитину ліплення, малювання чи іншої художньої діяльності, її завдання – вирішити проблеми моторики, емоційно-вольової та сенсорної сфери.

Завдання вихователя при роботі з гіперактивною дитиною – направити енергію в конструктивне русло, допомогти розслабитися і розкритися, озвучити і відпустити свої страхи.

Заняття з арт-терапії, будуються на певних принципах:

 

Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини

Обов’язково слід звернути увагу на кольори, які обирає малюк: темні, «важкі» свідчать про неспокій, яскраві та ніжні – дитина у хорошому настрої. Саму близьку і дорогу людину він намагатиметься намалювати тим самим кольором, що і себе. Наполегливі та непосидючі маленькі художники зазвичай обирають теплі та гарячі кольори – малиновий, оранжевий. Тихі та мрійливі обирають холодні відтінки; контраст чорного і білого свідчить про внутрішній конфлікт автора, з яким він не може дати ради самостійно. Загалом, кольору надавали символічне значення з давніх-давен. Група вчених-психологів створила методику «кольорові діти», яка за допомогою обраних дитиною кольорів, визначає її характер, реакцію на життєві ситуації, емоційний клімат у сім’ї, а головне – те, яким він стане, коли виросте.

Жовті діти Жовтий – колір духовності і в той же час – небезпеки. Такі люди вільні, оригінальні, не такі, як всі, а тому небезпечні для консерваторів і тих, хто ставить порядок у всьому на перше місце. Ці діти найбільш творчі, вони мрійники, фантазери, казкарі. Вони надають перевагу іграм наодинці,  абстрактним іграшкам: гілячкам, камінцям, кубикам, шматинкам, наділяють їх суттєвістю силою своєї уяви. Коли така дитина виросте, надаватиме перевагу цікавій роботі; завжди буде у щось вірити, на щось надіятися, жити майбутнім. Разом з цим у неї можуть появитися такі риси, як непрактичність, намагання уникнути прийняття рішень, безвідповідальність.

Червоні діти Червоний – колір крові, здоров’я, енергії, життя, влади. Такі діти відкриті та активні; з ними завжди важко: вони неслухняні, збуджені, непосидючі, ламають іграшки. Коли вони виростуть, їх здатність працювати визначається бажанням отримати результат, добитися похвали та успіху. Пріоритетом для них завжди буде день сьогоднішній. Серед яскравих політиків найчастіше зустрічаються «червоно-жовті», серед розумних – «жовто-червоні».

Сині діти «Сині» – повна протилежність «червоним», тому «синіх» можна заспокоїти червоним кольором, а «червоних» – синім. Такі діти спокійні, врівноважені, працюють без поспіху, все обґрунтовуючи. Вони полюбляють полежати на дивані з книжкою, роздумувати та міркувати. Дружать вони з великою долею самовіддачі та самопожертви, бо на відміну від «червоних» люблять віддавати, а не отримувати. Частенько діти обирають синій колір не тому, що вони спокійні, а тому що потребують спокою.

Фіолетові діти Якщо говорити мовою кольорів, то фіолетовий – колір таємниці, ночі, містики, схильність до навіюваності. Такі діти живуть багатим внутрішнім світом, артистичні, дуже чуттєві. Їх легко загіпнотизувати, вони легко збуджуються. Намагаються справити враження, та при цьому здатні подивитися на себе з боку. Дуже ранимі, більше ніж інші потребують підтримки та заохочення.

Синьо-зелені діти Смарагдовий – колір води, льоду, означає глибину, гордість, престиж, марнославство. Даний колір є індикатором стану нервової системи. У того, кому він подобається, нерви перенапружені. Таке нервове напруження зумовлене характером людини, або ж острахом помилитися, втратити досягнуті успіхи, викликати критику. Не випадково усі адміністратори та чиновники переважно «синьо-зелені». Таких дітей важливо оберігати від зайвої регламентації. Їм необхідно надавати більше свободи, стимулювати ініціативність, замінювати покарання на заохочення, можливо зменшити вибагливість.

Зелені діти «Зелена» дитина почувається покинутою і дуже потребує материнської уваги та любові. До таких дітей, щоб вони не виросли консерваторами, які бояться змін (бо вони асоціюються з втратою), край необхідно застосовувати творче виховання, розвивати у них відкритість та цікавість. «Зеленим» необхідне почуття захищеності, надійності.

Оранжеві (помаранчеві) діти Ці діти, як і «червоні» та «жовті» легко збуджуються, але на відміну від них не дають виходу цьому збудженню. Тому діти веселяться, пустують, кричать без всякої на те причини, вони неприємні та верескливі – чим дратують та спустошують. Для «оранжевих» необхідно шукати раціональний вихід негативної енергії.

Коричневі діти  У коричневому оранжевий глушиться чорним, тому дискомфорт від спілкування менш помітний. Приземлений, затишний, навіть приємний у невеликих дозах коричневий колір у «коричневих» дітей стає способом створювати свій власний світ, надійний та закритий, маленький світ, який надає почуття безпеки. Існує чимало причин «коричневого» дискомфорту: слабке здоров’я, сімейні негаразди, безпосередня участь у драматичних подіях. Ну і розумова неповноцінність на сам кінець.

Чорні діти Чорний колір протипоказаний дітям, бо він несе загрозу. Діти рідко надають йому перевагу. Але, якщо дитина все ж обирає його, як домінуючий, це свідчить про сформовану ранню складну психіку та про пережитий стрес, який перевернув світ цієї дитини. Чим більше надається переваги чорному, тим сильніша загроза, тим драматичніший стан дитини.

Сірі діти Зовсім іншу психологічну картину надає сірий колір – теж небажаний дітям, бо означає рутину, безпросвітність, відторгнення, бідність. Найчастіше «сірі» діти замкнені, дуже тихі, несміливі. Така ситуація виникає у разі відсторонення дитини. Якщо людина не може одразу визначити, чи подобається їй сірий колір – це втомлена людина.

Пастельні кольори Це типові інфантильні кольори. Якщо доросла людина надає їм перевагу – вона зберегла у собі «дитину» та пов’язані з цим риси характеру.

Голубий говорить про свободу, безпечність, схильність до переміни обстановки. Його обирають переважно хлопчики; не виключно, що вони стануть моряками або пілотами.

Рожевий зазвичай обирають дівчатка. «Рожеві» діти ніжні, слабкі, несміливі. Така дитина дуже залежить від оточуючих, потребує постійної підтримки. Якщо рожевий обирає хлопчик, він як особистість проявляється сильніше.

Ліловому кольору надають перевагу дівчата. Він говорить про слабкість, ніжність, почуття самотності та беззахисності. «Лілова» дитина часто занурена у свій власний світ, дуже артистична.

СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ЗДО

Розрізняють три взаємопов’язані компоненти освітнього середовища у дошкільних групах. Для того, щоб середовище сприяло розвитку і навчанню дітей, потрібно, щоб кожен із цих компонентів був ретельно продуманий і реалізований.

Середовище має великий вплив на розвиток дитини в усіх сферах. Створюючи фізично і психологічно безпечне й стимулювальне середовище та забезпечуючи різноманітні ресурси, педагог сприяє розвитку і навчанню дітей через самостійне і групове дослідження, гру, взаємодію з іншими дітьми та дорослими 

ДЛЯ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОТРІБНО:

Усі діти заслуговують на середовище, яке задовольняє їхні потреби бути здоровими, захищеними, відчувати себе комфортно.

Якщо педагог створює середовище, де кожна дитина відчуває свою належність до колективу і почувається комфортно, то діти: 

Не менш важливим елементом доступного освітнього середовища є доступність видів діяльності, зокрема для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку. Такі діти швидко втомлюються та можуть проявляти агресивність, діяльність за інерцією, невпевненість тощо, якщо заплановані вихователем види діяльності є надто складними для них. Щоб цього не трапилося, педагоги мають планувати види діяльності, які відповідають рівню розвитку дітей та розбивати їх на етапи. При цьому велику роль відіграє систематичне оцінювання, яке допомагає визначити актуальний рівень розвитку дитини та зону її найближчого розвитку, тобто якими вміннями і навичками дитина може оволодіти найближчим часом.

посилання на відео про "особливих" людей

    для батьків: https://www.youtube.com/watch?v=iAMCO-MAqSA

для дітей:https://www.youtube.com/watch?v=lxGNIvBPpms

як бачать світ аутисти: https://www.youtube.com/watch?v=gJ6mW9JiKoM

ДОБРОТВІРСЬКИЙ ЗДО №1 "СТРУМОЧОК"

https://dobrotvirdnz1.lvivedu.net/uk/site/novini.html

Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти». Кафедра педагогіки, асистентка

«Оновлення змісту освітнього процесу в контексті Базового компоненту дошкільної освіти»:

http://new.loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2023/01/301-Оновлення-змісту-освітнього-процесу-в-контексті-Базового-компоненту-дошкільної-освіти.pdf

Тема: ЗОБРАЖУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ СКЛАДНИК ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1. Роль зображувальної діяльності у особистісному розвитку та практичній реалізації художньо-естетичного потенціалу дітей дошкільного віку.

2. Зображувальна діяльність у закладах дошкільної освіти:

• Види зображувальної діяльності.
• Засоби та матеріали для образотворення дітей дошкільного віку.
• Технічні прийоми видів зображувальної діяльності.
• Вікові особливості образотворення в дошкільному віці.
• Типові помилки вихователя у підході до зображувальної діяльності.

3. Характер та етапи становлення дитячої творчості.

4. Нетрадиційні техніки  образотворення як засіб розвитку стійкого інтересу до зображувальної діяльності.

5. Робота з обдарованими дітьми.

• Методика роботи з обдарованими дітьми.
• Визначення наявності таланту у дітей дошкільного віку.
•  Розвиток дитячого таланту.

6. Роль зображувальної діяльності у психічному розвитку дітей дошкільного віку.

7. Діагностика та корекція дитячих невротичних проявів шляхом малювання

8. Кольорознавство. Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини.

«Забезпечення якості дошкільної освіти»

http://new.loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2023/01/302-Забезпечення-якості-дошкільної-освіти.pdf 

Тема. Створення інклюзивного освітнього середовища в ЗДО. Особливості роботи з дітьми дошкільного віку

1. Організація інклюзивного освітнього середовища в ЗДО.
2. Невротичні прояви дітей дошкільного віку: діагностика та корекція.
3. Особливості роботи з дітьми з ООП в інклюзивних групах
3.1. Діти з затримкою психічного розвитку:

• специфіка роботи з дітьми з ЗПР;
• організації та проведення освітньої діяльності з дитиною з ЗПР;
• рекомендації батькам дітей з затримкою психічного розвитку.

3.2. Педагогічні правила в роботі з гіперактивними дітьми:

• портрет гіперактивної дитини;
• як працювати з дітьми з СДУГ;
• основні моменти підходу до гіперактивних дітей.

3.3. Дитина з розладами аутичного спектру в дитсадку:

• особливості розвитку дітей з РАС;
• специфіка роботи з дітьми-аутистами;
• адаптація аутиста до дитсадка;
• помилки педагога в роботі з дитиною з РАС;
• освітня діяльність дитини-аутиста.

3.4. Особливості навчання дитини із синдромом Дауна:

• характерні особливості дітей із синдромом Дауна;
• методики для роботи з дітьми з синдромом Дауна;
• навчання дітей із синдромом Дауна.

4. Казкотерапія як метод співпраці з дітьми з особливими освітніми потребами.

«Практика інклюзії в закладі дошкільної освіти»

https://loippo.lviv.ua/wp-content/uploads/2024/02/321-Практика-інклюзії-в-закладі-дошкільної-освіти.pdf

Застосування арт-терапії в роботі з дітьми з ООП

1. Арт-терапія – лікування мистецтвом, як метод роботи з дітьми з ООП. 

2. Показання для застосування арт-терапії.

3. Види арт-терапії.

• Класична арт-терапія
• Сучасна арт-терапія

4. Арт терапія як метод впливу на дитячу психіку.

• «Читання» дитячих малюнків.
• Колір як засіб пізнання внутрішнього стану дитини. Методика «кольорові діти».

5. Арт-терапія в роботі вихователя ЗДО в інклюзивних групах.

• «Спільне малювання» у роботі з дітьми-аутистами. Арт-терапія як метод корекції страху у дітей з аутизмом.
•  Арт-терапія для дошкільнят як метод роботи з гіперактивними дітьми.
• Розвиток  мотивації до продуктивної діяльності дітей з ЗПР.

6. Засоби, що використовуються в недирективній ігротерапії

7. Створення невимушених ситуацій спілкування і максимальне мотивування дитини до взаємодії. Рекомендації щодо використання елементів арт-терапії у  роботі з дітьми дошкільного віку.